Сьогодні, 4 лютого, Міжнародний день боротьби проти раку.
Редакція SEPTEMBER поспілкувалася з Аліною Шуліпою, яка пройшла шлях лікування раку молочної залози.
«Я налаштувала себе: так, у мене жорстоке лікування, але це просто хвороба, а не те, що мене вб’є» — Аліна Шуліпа
На той момент я вже років десять спостерігала за доброякісними пухлинами в грудях і фіброміомою матки. Кожні пів року обов’язково робила УЗД, і останнє в жовтні 2023 було в нормі. Але взимку того ж року я самостійно намацала нове утворення, якого раніше точно не було.
Я перевірила жовтневі результати, переконалася, що там нічого не фіксували, і одразу пішла до лікаря. На першому обстеженні онколог зробив лише тонкоголкову біопсію, яка була зовсім не інформативною. Той хірург хотів одразу різати, але мені не сподобалося, як він спілкувався: він майже нічого не пояснював. Я вирішила відкласти операцію і знайти іншого спеціаліста.
Згодом я готувалася до видалення міоми матки і хотіла поєднати це з операцією на грудях. Уже перед самою госпіталізацією, під час розмітки на УЗД, лікарі помітили, що все виглядає занадто погано. Мені терміново зробили трепан-біопсію спеціальною голкою. Наступного дня прийшла відповідь, що це таки рак.
2. Які саме обстеження та аналізи допомогли встановити остаточний діагноз?
Основним аналізом, який підтвердив рак молочної залози, стала трепан-біопсія. Далі я здавала генетичний тест на мутації BRCA1 та BRCA2, щоб зрозуміти, чи передалося це мені спадково. У моєму випадку результат був негативним. Також робили спеціальний аналіз, щоб визначити вид пухлини та на що вона реагує.
З'ясувалося, що моя пухлина була гормонозалежною, але при цьому дуже агресивною. Її показник КІ-67 становив 90%, а це означає, що вона росла неймовірно швидко. Саме відштовхуючись від цих аналізів, лікарі вже планували всю подальшу схему лікування.
3. Які були ваші перші думки та емоції, коли ви дізналися?
Через те, що шлях до діагнозу затягнувся, я встигла себе підготувати. За десять років спостережень я вже знала, як виглядають звичайні пухлини на УЗД, а ракова візуально дуже відрізняється. Тому, коли мені спочатку сказали, що це не рак, я внутрішньо вже знала — це він.
Коли зателефонував хірург і сказав: «Котичку, вибач, але в мене погані новини», мені все ж стало боляче і страшно. Я розплакалася, хлопець мене обійняв. Я поплакала хвилин 5, а потім сказала: «Все, збираємося і йдемо гуляти». Я витерла сльози, красиво нафарбувалася, вдягнулася і ми просто пішли гуляти по Києву. Зустріли купу друзів, на питання «як справи» просто відповідали, що все добре.
Вже вдома я відчула неймовірну злість на того першого хірурга. Якби він мене тоді просто «порізав», усе б закінчилося набагато гірше. Щоб заспокоїтися і відпустити цю лють, я записала сторіз в інстаграм і просто розповіла все як є. Величезна підтримка людей допомогла мені видихнути.
4. Як проходило ваше лікування і як ви почувалися між етапами? Як довго воно тривало?
Моє лікування почалося з операції. Я сама наполягла на цьому, щоб лікарі могли точніше визначити стадію і зрозуміти, чи потрібна хімія. Більше того, я домоглася подвійної мастектомії одразу з імплантами. У мене було багато фіброаденом в обох грудях, і я не хотіла постійно повертатися до хірургічних втручань у майбутньому.
Через місяць після операції підтвердили другу стадію раку, тому мені призначили чотири курси хіміотерапії. Відновлення після видалення грудей було дуже складним, я два тижні ходила з дренажами. Перший місяць я взагалі не могла існувати самостійно, хлопець буквально піднімав і садив мене, бо я нічого не могла робити сама.
Хімія давалася непросто. Перший курс пройшов нормально, а от далі ставало все важче. Після третьої хімії було прям дуже погано, лейкоцити сильно впали і організм не міг відновитися, тому останній курс навіть довелося перенести на тиждень.
На цьому мій шлях не завершився. Я продовжую лікуватися й зараз. Воно буде тривати 10 років. Раз на три місяці мені роблять укол у живіт, який зупиняє роботу яєчників, а також я щодня п’ю пігулку, яка пригнічує естроген в організмі.
5. Що допомагало вам триматися?
Найбільше допомагало моє внутрішнє сприйняття. У мене весь час було відчуття, що це не те, що мене вб’є. Я просто ставилася до раку як до звичайної хвороби: я захворіла, я лікуюсь і все.
Я не впадала тоді в депресії, хоча зараз розумію, що це могла бути така захисна реакція організму. Коли ставало легше, я красиво фарбувалася, вдягалася і виходила на вулицю. У мене було багато перук, я спокійно ходила лиса. Я налаштувала себе так: ну да, у мене жорстоке лікування, але це просто хвороба і вона мене не вбʼє.
6. Що стало для вас найбільшою підтримкою у цей період?
Найкращою підтримкою у світі став мій чоловік, на той момент він був ще моїм хлопцем. Він був поруч кожного дня. Будь-який похід у лікарню ми проходили разом, в онкології вже всі знали, що я не приходжу без нього.
Одного разу я вирішила поїхати сама, бо почувалася добре і хотіла бути сильною. Мені вкололи укол, я втратила свідомість і мене відкачували під крапельницями. Даня все одно приїхав мене забирати. Після операції він навіть спав зі мною в лікарні. Його підмінювала сестра, але більшу частину часу він завжди був поруч. Я не думаю, що без нього я б так добре з усім впоралася.
7. Чи змінився ваш погляд на життя або пріоритети?
Це важке питання. Я не з тих людей, які після хвороби якось кардинально просвітлилися чи повністю змінили все навколо. Я просто сприймала це як важкий етап: треба пройти лікування, одужати і жити далі.
Можливо, зараз я стала трохи інакше ставитися до людей, бо працюю з психологом і розбираю свої травми. Але загалом мої пріоритети залишилися тими самими. Хіба що я зрозуміла, що маю ще сильніше цінувати свого чоловіка. Я точно знаю, що таких, як він, більше не існує.
8. Що найскладніше у боротьбі з хворобою?
Найважчим для мене було пережити стан після хімії. Це неймовірно болісно. Тіло ламало настільки сильно, що я просто ридала від болю. Якщо говорити про зовнішність, то морально тиснула не стільки втрата волосся, скільки набряки. Я завжди була дуже худою, а через лікування стала схожа на колобка, ще й лиса. Ти дивишся у дзеркало, не впізнаєш себе і зовсім не відчуваєш красивою.
Цей стан підсилювала антигормональна терапія. Після останньої хімії я кілька місяців майже не могла ходити. Ноги ломило так, що кожен крок давався з величезними зусиллями. Оцей фізичний біль був найскладнішим випробуванням.
9. Яких слів підтримки від знайомих вам тоді хотілось чути найбільше, а які, навпаки, дратували?
Насправді мене нічого не дратувало. Але був інший болісний момент: дуже багато людей просто зникли. Потім вони пояснювали це тим, що їм було страшно, некомфортно або вони не знали, як зі мною спілкуватися. Я можу їх зрозуміти, але коли тобі самій страшно і незрозуміло, втрата людей відчувається набагато гостріше.
Я б порадила всім, чиї близькі стикаються з такою хворобою: просто залишайтеся поруч. Не обов’язково щось казати чи переконувати, що все буде добре. Пофіг на слова, просто існуйте в їхньому житті. Ходіть разом на каву або питайте, чи можна прийти і просто посидіти поруч, коли їм погано.
10. Що б ви хотіли сказати жінкам, які можуть опинитися в подібній ситуації?
Насамперед я хочу сказати: не панікуйте. Знайдіть лікаря, який вам відгукнеться, буде вас чути і відповість на всі запитання. Ви маєте чітко розуміти, що і чому зараз відбувається. Просто лікуйтеся спокійно, не накручуючи себе думками про «останню путь». Рак — це важка хвороба, але через неї можна пройти.
Найголовніше — робити чекапи всім жінкам без винятку. Якщо у вас вже є якісь особливості, перевіряйтеся раз на пів року. Якщо ви повністю здорові — обов’язково раз на рік. Від першої до четвертої стадії може минути дуже мало часу, тому краще постійно тримати все під контролем. Тоді лікування пройде швидше, і ви обов’язково одужаєте.
Сьогодні я продовжую жити своє найкраще життя. Бо усе можливо, і у вас теж все точно буде добре. Просто продовжуйте свій шлях.
Якщо ви спеціаліст у своїй сфері та бажаєте, щоб про вас дізналася аудиторія SEPTEMBER — напишіть нам на пошту: september.journal.ua@gmail.com. В e-mail вкажіть інформацію про себе, чим ви займаєтеся, та на яку тему бажаєте написати статтю.