«вау, ти така природня»

кажуть мені часто.

⠀

«і справді, природня..» - проскакує думка в голові.

в мене не бувало ні підкачаних губ

ні нарощених вій

ні автозасмаги

ні навіть гель лаку на нігтях.

немає пластики на грудях після родів,

я не забирала слідів від розтяжок.

на моєму носі є горбинка

а в роті один дуже кривий зуб, який вже давно став не найулюбленішою частиною моєї усмішки.

чи хотіла б я щось змінити в собі?

напевно..так.

багато що.

і очі хотіла б інакші, і губи пухліші.

хотіла б талію тонку.

щоб скули були виразніші, живіт пружніший, а груди - підтягнуті як в дівчинки.

рівні зуби.

ніс не картоплиною.

і, можливо, веснянки на обличчя, щоб було в мені щось особливе.

та хай би що хотіла - я не буду змінювати того, що вже дане мені.

тому що знаю,

що б я не змінила,

поки в моїй голові є прагнення бути інакшою

бути не собою - я ніколи і не буду собою задоволена.

поки в голові є думки

«хочу бути як вона»

поки ти підходиш до дзеркала і шукаєш недоліки

ти будеш бачити ці недоліки завжди, скільки б себе не змінювала.

скіли б пластичних операцій, фітнесів і підтяжок не пережила.

я не хочу змінюватись.

доти, доки бажання змін не будуть викликані цілковитою любов‘ю до свого тіла і прагненням турбуватись про нього.

а не прагненням бути як хтось.

бо хочу бути, перш за все, ідеальною «собою»

з носом картоплиною,

очами болотного кольору

ямкою на лівій щоці,

родимками на плечах,

м‘яким животом

і зовсім неідеальними формами.

я хочу навчитись любити все це.

бо усе це я.

хіба може бути інакше?