Донедавна для більшості українців вишита сорочка була суто святковим одягом — її одягали хіба кілька разів на рік, на День Незалежності чи День Вишиванки. Колись її ховали в скрині поруч із вишитими рушниками — як пам’ять, як спадок, як річ «на потім».
Сьогодні ж вона повернулась на вулиці, в офіси, на подіуми й у повсякденне життя.
Вишиванка перестала бути архаїчним символом і стала активною мовою нового українського стилю. Вона — не просто елемент етнічного одягу, а потужний інструмент деколонізації свідомості та гардеробу.
Значення традиційної вишитої сорочки
Вишита сорочка в традиційному українському житті була справжнім носієм сенсів. Вона прикрашала тіло, але водночас розповідала історію: про людину, її рід, місцевість, зв’язок із землею.
Кожен орнамент, колір нитки, кожен стібок мав особливе значення, адже сімейний оберіг створювали вручну, з думками про того, хто її носитиме. Її дарували, передавали у спадок, клали в посаг, берегли все життя — як реліквію, як сакральний текст, вишитий на полотні.
Вона жила не на сцені й не у вітринах — вона жила в житті: в полях, на весіллях, у храмах, у буднях і святах.
Та в радянську добу вишиванка зазнала подвійної трансформації, яка фактично вивела її з повсякденного вжитку. Її «замкнули» у музеях — зробили об’єктом фольклору, відірвали від реального життя, перетворивши на щось декоративне і минуле. Також радянська масова культура стандартизувала її до рівня сувеніру — спрощеного, уніфікованого, часто з втраченою або спотвореною символікою.
Жива традиція була витіснена, а людина у вишиванці почала сприйматися як «етнографічний експонат», а не як носій культури.
Проте сьогодні, коли ми повертаємо вишиту сорочку до щоденного життя та її унікальну силу — як мову, як історію, як право бути собою.
Трансформація вишитого одягу
Після початку повномасштабної війни, вишиванка для мільйонів українців, зі святкового атрибуту перетворилася на захист, символ стійкості, спосіб сказати світові й собі: «Я — українка. Я незламна. Я залишаюсь».
Сьогодні вишиванка впевнено входить у міський стиль: її носять у вигляді сорочок, суконь, худі, пальт — без зайвого пафосу, але з глибоким сенсом. Також з’являється нове покоління дизайнерів, які не відтворюють минуле, а ведуть з ним діалог — мовою лаконічності, контрастів, сучасного крою.
А українські бренди все частіше працюють з орнаментом не як із прикрасою, а як з текстом, наповненим сенсами — уважно, майстерно, вдумливо.
Нова вишиванка — нова мова стилю
Сучасна вишиванка не повторює — вона продовжує. На щастя вона перестала бути прив’язаною до конкретного формату чи нагоди. Це може бути мінімалістична лляна сукня з делікатною вишивкою, пастельна чоловіча сорочка з графічним акцентом, або навіть бомбер із фрагментом традиційного орнаменту, виведеним у стилі стріт. Форма змінюється — але зміст залишається.
Сьогодні вишитий одяг — це не костюм, це — стиль. Стиль, у якому ти не відмовляєшся від себе, щоб виглядати сучасно. Навпаки — через нього ти стаєш сучасним у найглибшому сенсі: людиною, яка знає, ким вона є, і не боїться це показати. Вона звучить не пафосно, не ностальгійно, а впевнено й лаконічно і по-українськи.
Деколонізація гардеробу: не про етно, а про себе
Одяг завжди говорить. Він розповідає про нас — іноді гучніше за слова.
Деколонізація гардеробу — це не повернення до минулого, а створення нової опори в теперішньому. Це про речі, що мають глибокий зміст і стиль, який не йде за трендами, а формується з власного коріння.
Вишита сорочка сьогодні стала частиною особистості, виразом того, хто ти є, незалежно від часу, місця чи соціального контексту. Замість образу для фотосесії, все частіше ми обираємо вишитий одяг, як частину нашого життя, щоденного гардеробу, заявляючи світу про власну приналежність та індивідуальність, без додаткових пояснень.
Бути собою — це вибір, і саме в цьому виборі народжується нова українська мода.
Авторка – Наталія Гергелюк, засновниця бренду етноодягу Gaptuvalnya, культурна амбасадорка, менторка програми Women For The Future.
Якщо ви спеціаліст у своїй сфері та бажаєте, щоб про вас дізналася аудиторія September — напишіть нам на пошту: september.journal.ua@gmail.com. В e-mail вкажіть інформацію про себе, чим ви займаєтеся, та на яку тему бажаєте написати статтю.