Мода в українських фільмах 1900-1940 роки

Мода — це завжди вдалий спосіб розповісти більше. Про все, розпочинаючи від особливостей культури, завершуючи позиціонуванням у суспільстві. Особливо, у 1940-х роках, коли становище було досить скрутним та важким, що і відображається на вбранні. Про це свідчать і фільми.

September обрав топ-5 українських фільмів, які ще більше розкривають талановитість та унікальність нашого народу:

"І будуть люди" – це сімейна сага, в якій кожен зможе знайти близьку собі історію та впізнати в героях своїх рідних. Це історія нашої країни, наших дідів та прадідів. Вона складна, багатогранна та не завжди позитивна, оскільки нашим предкам довелося зіткнутися з травматичними подіями, що перевернули весь уклад їхнього життя, обрати свій шлях та жити далі". Основою для сюжету серіалу стала однойменна книга письменника Анатолія Дімарова.

Слід зазначити, що побутові предмети та прикраси збиралися по всій Україні: купувалися на барахолках, орендувалися на складах реквізиту, в музеях і в колекціонерів. А головне — своїми речами ділилися звичайні мешканці сіл, бабусі й дідусі членів команди. Вони передавали старовинні ікони, свічники, вишиті рушники. Багато сцен знімалися у Національному музеї народної архітектури та побуту Пирогів у Києві та музеї народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини у Переяславі-Хмельницькому.

Основним джерелом натхнення для відтворення вбрання став альбом «Україна та українці», де є багато фотографій різних областей та часів. Над пошиттям одягу, головних уборів та взуття працювали шість ательє. Для костюмів художники використовували натуральні матеріали — льон, шовк, вовну, конопляне та навіть кропив’яне полотно, до того ж домоткану тканину початку ХХ століття. З них вручну шили жіночі й чоловічі сорочки, свитки, керсетки, спідню білизну, все це — відповідно до соціального становища персонажів. Святкові та весільні сорочки головних героїв вишивались на машинці, проте техніки та малюнки використовувались автентичні, і збирались сорочки вручну.

Сюжет захоплює – історія України очима волинського селянина-довгожителя Якова Меха. Ще з дитинства він був закоханий в Уляну, проте незважаючи на взаємність почуттів, батьки видали її заміж за хлопця із заможної родини. Не в силах змінити що-небудь, Яків їде з села. Він вступає до Війська Польського та зустрічає польську шляхтянку Зосю… У його долі – війни, полон і втрата близьких, але її головний підсумок – збереження людяності і здатності любити.

У «Столітті Якова» ми дивимося збоку на події, які відбувалися в Україні останні 100 років, через історію простої людини. Скрізь живуть люди, які просто хочуть жити і бути щасливими. Яків проти своєї волі був втягнутим в історичні конфлікти. Вбранні на акторах символізує певну незламність, віру та бажання жити праведно, чесно та вільно.

Історія родини Козаків починається перед Першою світовою війною. Протягом століття Козаки, разом з країною, переживають всі біди і випробування, що випадають на долю України, проходять через війни, голодомор, зміну політичних курсів... Вижити в цьому вирі допомагає міцний фундамент, на якому сім'я тримається всі ці роки: «що б не відбувалося навколо, ми - родина».

Сюжет фільму розгортається наприкінці Другої світової війни на теренах Західної України й оповідає історію трагічного кохання двох молодих українців, що опинилися по різні боки барикад – лейтенанта НКВД В’ячеслава Денисенка та зв’язкової УПА Олени Мартинюк на псевдо Калина.

1947 рік. Двоє українців – Данило Червоний і Віктор Гуров – потрапили в табір ГУЛАГ. У них абсолютно різні долі: один раніше був членом Української повстанської армії (УПА) і народився на Заході України, а другий – радянський льотчик зі Сходу України, якому не дуже-то й близьке поняття патріотизму. Але доля звела таких людей разом. Нехай у них і різні ідеали, але їх об'єднує не лише спільна біда, а ще й країна, де вони народилися – Батьківщина.