Таємні механізми нашої поведінки

За старою звичкою до мене звертаються багато моїх товаришів - в тому числі топ-менеджери і власники бізнесу, які зіткнулися з тим, що численні теорії бізнесу, про які вони, зрозуміло, мають більш ніж повне уявлення, абсолютно не працюють. Персонал, в тому числі найбільш високооплачуваний, не може виконати елементарних речей. Говориш з дорослими, освіченими, здавалося б, людьми, але тебе не те що не розуміють - тебе не чують!

Одна з найбільш захоплюючих людських ігор - бізнес - раптом виявляється занадто складна навіть для тих, хто присвятив їй не один десяток років. «Що взагалі відбувається ?! Чому це більше не працює?! Що нам робити?!" - в розгубленості запитують люди себе, мене, всіх навколо.

Дійсно, вже зараз реальний світ настільки складний, що жодна людина не в силах осмислити що відбувається в ньому. Тим часом розрив між розумними і дурними (і вже точно не на користь розумних!) стрімко збільшується, а «інформаційна псевдодебільність» (науковий термін, введений нами не так давно) у людей, які звикли на всі можливі подразники реагувати лише мовою «емодзі», - зростає.

Ми не розуміємо ні себе, ні світ, в якому ми живемо. Нас цього ніколи не вчили. З покоління в покоління людство лише пристосовується до обставин і нічого не змінюється.

Але наука вже підійшла до цього краю і заглянула в цю безодню. Тепер у нас є відповідь на питання, що таке реальність і що таке людина. Хоча нам і раніше брехали (нехай, швидше за все, несвідомо) про природу людини, мотиви його поведінки і те, чим ми є насправді.

Між тим, ще ніколи світ не був таким складним, а людина, завдяки науці, такою зрозумілою.

Все так. Але проблема, як мені здається, в іншому: ми не засвоїли того неприємного уроку, який фундаментальна наука дала нам за останні півстоліття. А це перш за все - радикально новий погляд на людину, його природу і механізми його поведінки. Ми як і раніше перебуваємо в полоні якихось прекраснодушних гуманістичних ілюзій XIX століття і дивуємося, чому люди поводяться «якось дивно».

Час, нарешті, зрозуміти: справжній світ не такий, яким він нам здається.

Ми дивимося на нього через призму своїх відчуттів, поглядів і уявлень. Але всі вони - лише версія подій, що відбуваються, а справжня реальність прихована від нас.

Нам здається, що ми, кожен з нас - результат нашого власного свідомого вибору, а ми справжнісінький лотерейний квиток. Ми, за великим рахунком, лише похідна. Все, що ми думаємо, відчуваємо, переживаємо - це свого роду галюцинація, обумовлена законами роботи нашого мозку, вихованням і культурою, в якій ми колись сформувалися. Нас створила соціальна машина, яка і сама заплуталася у власних забобонах, брехні і відвертому невігластві.

Почну з нехитрого експерименту, який перевернув, свого часу, всю будівлю сучасної науки з ніг на голову.

У далеких п'ятдесятих роках минулого століття молодий фізіолог Бенджамін Лібет підрядився працювати в нейрохірургічному відділенні однієї з лікарень Сан-Франциско. Йому не терпілося проводити експерименти на відкритому мозку, а єдиний спосіб пробратися людині в голову - це нейрохірургічна операція.

Як відомо, операції на мозку проводяться без загального наркозу: необхідно, щоб пацієнт перебував у свідомості, і хірург міг контролювати, які ділянки мозку він видаляє.

Це ніяке не шкуродерство, як можна було б подумати. У мозку больових рецепторів немає, і з ним можна робити, в принципі, що завгодно. Ну а шкіру голови непогано знеболюють за допомогою звичайного новокаїну.

Так що саме нейрохірургічні досліди, поставлені під час цих операцій, відкрили для нас мозок не тільки в прямому, а й у переносному сенсі цього слова.

Отже, Лібет отримав доступ до живих людських мізків. Він прикладав до них електрони і вимірював швидкість реакції, намагаючись зрозуміти через який час після електричного імпульсу відбудеться те або інше м'язове скорочення в тілі пацієнта.

Як з'ясував Лібет, мозок приймає рішення раніше нашої свідомості.

Коли мозок вже прийняв рішення поворухнути рукою, свідомість ще не в курсі цього. Проходять ті самі півсекунди (!) і наша свідомість дізнається про те, що вона повинна подумати (саме в цей момент випробуваний зазначав положення зеленої точки). Потім ще 0,2 секунди і реагує датчик на зап'ясті - м'яз скоротився.

Дурниця, правда? Якісь півсекунди між реакцією мозку і нашою думкою! Може бути. Тільки ось Ватикан зібрав після цієї «нісенітниці» спеціальну конгрегацію - намагаючись зрозуміти, що тепер робити з віровченням, якщо доведено, що ніякої свободи волі не існує...

Так, відкриття Лібет було схоже на відкриття гравітації, еволюції, атома або радіоактивного випромінювання! Жарт - поведінкою людини керує не його свідомість, як ми всі і завжди думали, а його мозок. Причому сам по собі, в обхід тієї самої свідомості!

Експеримент Лібет з науковою точністю довів, що ми не владні над своєю поведінкою. Так, теоретично у нас є 0,2 секунди, коли ми можемо зупинити вже запущену мозком дію.

Але ж і ці 0,2 секунди - теж умовність. Щоб зупинити запущену мозком дію, потрібно прийняти відповідні рішення. А хто їх прийме в такі стислі терміни, якщо свідомість завжди запізнюється на 0,5 секунди? Той самий мозок.

Звичайно, експеримент Лібет не був єдиним, він дав лише потужний старт майбутній науковій революції. Згодом були проведені тисячі експериментів - причому, як прихильниками теорії, так і її противниками.

Останнє дослідження, проведене за допомогою функціональної магнітно-резонансної томографії в Інституті когнітивної психології і нейрофізіології ім. Макса Планка в Лейпцигу, показує - реєструючи активність мозку, ми вже за 7 секунд можемо сказати, що людина зараз подумає. Точніше, що він усвідомлює з того, що його мозок вже думає за нього, без будь-якої участі з боку свідомості.

Думаю, це складно усвідомити, а тим більше прийняти. Це складно, тому що це суперечить «здоровому глузду». Але в тому-то й річ, що у нас немає «здорового глузду»! Нам тільки здається, що він у нас є, але це не так.

В іншому ж я, чесно кажучи, не зовсім розумію - чому ми ігноруємо цей дивовижний і абсолютно приголомшливий факт?! Чи це, дійсно, змова Ватикану, чи ми й справді страждаємо масовою ідіотією...

Наука вже майже півстоліття знає, що поведінка кожного з нас регулюється желеподібною півкілограмовою біомасою, в якій навіть больових рецепторів немає, а нам продовжують розповідати, що ми свідомі і розумні істоти! Так змова або ідіотія?

Згадайте, скільки разів ви звинувачували себе за рішення, яким таргани в вашій голові аплодували стоячи? Скільки раз ви картали себе за помилки і промахи? Скільки раз вам доводилося виправдовуватися за свої вчинки? Виявляється, все було даремно.

У 2002 році психологу Даніелу Канеману видали Нобелівську премію за дослідження, в якому він, разом з покійним Амосом Тверські, з усією очевидністю показав, що навіть економічні агенти, приймаючи важливі рішення, діють гранично ірраціонально.

Але ж це не якісь розумово-відсталі суб'єкти з спецінтернату. Адже їх в університетах «Ліги Плюща» вчили, вони MBA закінчували по кілька разів! Але все це зовсім не заважає їм залишатися рабами тієї самої біологічної машинки, яка сховалася у них під черепною коробкою.

Колись Проповідник говорив: «Якщо Бог хоче покарати людину, він позбавляє її розуму». Але щоб когось позбавити розуму, він, по ідеї, повинен його, для початку, хоча б мати. А таких, як з'ясовується, у нас днем з вогнем не виявляється!

Чи варто тепер дивуватися, що однією з перших професій, яку вже зовсім скоро начисто знищить штучний інтелект, стане професія біржового брокера? Так, куди надійніше довірити гроші машині, ніж фінансовому аналітику, який щиро думає, що він добре розбирається в тому, про що говорить.