Як не збожеволіти від інформаційного шуму?

Що відбувається з психікою при такому великому інформаційному навантаженні, як зараз?

Когнітивна засміченість: стає важко фокусуватись, бо постійно запущені якісь розумові процеси. Наприклад, ви проскролили 10 новин, не вникаючи, а через деякий час вас наздоганяє незрозуміла тривога. Ви вже можете навіть не пам’ятати, що прочитали, ви могли автоматично прогорнути інформацію, але несвідомі когнітивні процеси все одно активуються, а напруга накопичується. Через це ми перестаємо правильно розставляти пріоритети, відрізняти важливішу інформацію від менш важливої: читаємо все підряд і потім в голові – каша.

Тут найбільш дієво працює фільтрування інформації. Це банально, але чому така велика кількість людей продовжує читати десятки незрозумілих пабліків та поширювати неперевірену інформацію від кума-брата-свата? Бо це спосіб впоратися з тривогою через невідомість. Надійні перевірені медіа працюють на якість новин, а не кількість: вони постять тільки те, що точно підтвердилось. І це займає більше часу. Інші неблагонадійні медіа працюють на швидкість і на кількість, бо люди спрагло поглинають клікбейти. Тому що дуже важко витримувати невизначеність. Коли сидиш в укритті і чуєш вибухи, не терпиться дізнатись, де і що, бо так ми наче якось більше контролюємо ситуацію. Тому рука тягнеться відкрити телеграм-канал, де вже могли злити якусь інформацію. Навіть якщо розуміємо, що вона може бути недостовірна.

Висновок простий: велика кількість ненадійної інформації не знижує тривогу і напругу в довгостроковій перспективі, а тільки її посилює, бо ми дезорієнтуємось і не знаємо, чому довіряти та на що опиратись. Тому варто навчитись витримувати невизначеність, своє безсилля в якісь моменти і те, що просто потрібно зачекати офіційної інформації.

Як бути з тією кількістю негативу та жахливої інформації, яку читаємо щодня?

Насправді тут вже суть не в інформації як такій, а в подіях і тому, як саме ви їх переживаєте. В кожного свої механізми захисту. Хтось переживає геноцид на Київщині та в інших місцях України, публікуючи фото, проживаючи їх емоційно, оплакучуючи. Комусь потрібен час і перша реакція - дисоціація, відсторонення, емоційне оніміння (людина нічого не відчуває). Ще хтось третій розмовляє про це з друзями, рідними, у соцмережах, на мітингах. І всі реакції є нормальними, поки вони не шкодять вам чи комусь іншому.

Тому важко гребти всіх одною греблею та давати якісь універсальні поради.

Проте, можна подбати про себе за дуже банальним алгоритмом:

— Ідентифікувати свої емоції: що я відчуваю; де в тілі це переживання проявляється; що мені хочеться з ним зробити?

— Аналізувати причини своїх переживань: чому я відчуваю провину; що стало тригером роздратованості?

— Нормалізувати їх: якщо ви відчуваєте певну емоцію, то на неї точно є якась причина, можливо, просто поки ще не зрозуміла для вас.

— Виражати. Емоція — це енергія. Якщо її не спрямувати кудись, вона перетворюється в психосоматику. Щоб спрямувати цю енергію, можна проговорювати, прописувати, розділяти з кимось свої переживання, виражати емоції через спорт, якусь діяльність чи творчість.

Пам’ятайте, що наша психіка — не банальна, не одноканальна. В ній відбувається дуже багато процесів, більшість — несвідомих. Інформація, яку ми отримуємо, діє на нас на всіх рівнях. Тому емоції є містком від нашого несвідомого, через який ми можемо трохи краще проаналізувати свою реакцію і не збожеволіти від інформаційного шуму.