Хто така Катерина Білокур та її творчість. 10 картин, які варто бачити

​Шістдесят чотири роки тому, 10 червня 1961 року, померла Катерина Білокур.

Катерина Білокур — українська художниця, яка прославилася своїми яскравими народними образами і фольклорними мотивами. 

Вона народилася у 1900 році в маленькому селі під Черкасами і навіть не мала професійної художньої освіти. Батьки були небідними, але дуже ощадливими. Дівчинку не пустили до школи, щоб зекономити на одязі та взутті.

Малювати Катерина почала у дитинстві: патичком по снігу чи вологій після дощу стежці, вугіллям по усьому, де залишався слід.

Щоб малювати картини, які, як вона сама казала, народжувалися у неї «в голові», Катерина Білокур використовувала усе, що було під рукою.

Дівчина навчилася робити пензлі, вибираючи волосинки із котячого хвоста, і фарби — із усіх барвників, які давала природа.

Художниця протягом всього життя виборювала право малювати.

Квіти для Катерини були втіленням найошатнішої краси буття. Художниця їх ніколи не рвала, бо вважала це вбивством. Для неї це були не просто рослини, а символ любові до життя, до України, до краси, яку не здатна знищити навіть жорстка реальність.

У 1940-х роках, після того як її творчість стала більш відомою в Україні, на Катерину звернули увагу і в радянських мистецьких колах. Її запросили до участі у виставках, а згодом їй запропонували написати парадний портрет Йосипа Сталіна, що було майже "обов’язком честі" для радянських митців того часу.

Це була не тільки творча позиція — це був тихий, але дуже глибокий спротив системі. Адже в ті роки за відмову від участі в ідеологічній роботі можна було втратити не лише кар’єру, а й свободу, а то й життя.

У 1949 році Катерину Білокур прийняли до Спілки художників України. Її картини виставляються у Києві і москві. А у 1954 році три картини Білокур — «Цар-Колос», «Берізка» і «Колгоспне поле» були включені до експозиції радянського мистецтва на Міжнародній виставці у Парижі.

Там їх побачив Пабло Пікассо і сказав захоплено: «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ».

Він порівнював Катерину з іншою великою художницею-самоучкою – Серафін Луїз із Сандлі.

Півонії були одними з найулюбленіших квітів Катерини Білокур — писала їх усе життя.

У 1959 році картину "Півонії" мисткиня подарувала Павлові Тичині, але впродовж бесіди з ним засумнівалася у її якості й забрала, щоб домалювати.

Катерина Білокур залишила нам не просто картини — вона передала світові свою особливу мову любові через творчість.

У світі, який часто не розумів її, вона зуміла залишитися собою — жінкою, яка малювала квіти так, ніби рятувала ними душу. І, можливо, саме тому її твори й досі живі — бо народжені з глибини серця.

Якщо ви спеціаліст у своїй сфері та бажаєте, щоб про вас дізналася аудиторія September — напишіть нам на пошту: september.journal.ua@gmail.com. В e-mail вкажіть інформацію про себе, чим ви займаєтеся, та на яку тему бажаєте написати статтю.