Моя історія війни

Війна застала кожного. Ми змінились, переосмислили цінності, навчились розставляти пріоритети, задумались про речі, які раніше не виникали у нашому житті. Все змінилось. В один момент.

Спочатку було дуже складно, виринали лише запитання "за що? чому ми? що буде далі?". А відповіді на них не було. Та й зараз, мабуть, складно відповісти. Однак, важливий вплив цієї трагедії є те, що ми об'єднались. Ми всі стали рідними. Українці показали, що разом ми — сила.

September підготував інтерв'ю із @anaverkova про її історію війни:

1. Як війна застала вас у перший день? Чи підозрювали ви про те, що таке може статися?

Звичайно, я десь глибоко в душі це підозрювала, але не хотіла вірити. Мій чоловік і мама щодня говорили про те, що щось почнеться, але 23 лютого я проживала своє звичайне життя. Як сьогодні пам’ятаю: ми з чоловіком пішли вечеряти до якогось закладу, пити вино, і він ще мені наголосив, що це, можливо, наша остання спокійна вечеря. Повернувшись додому, я почала збирати валізи, тому що у мене повинен був бути трьохденний робочий вікенд у Львові. Я розпланувала усі зйомки, рекламні інтеграції, проте вже вночі чоловік мене збудив зі словами: “Настю, вставай, почалася війна”. Я тоді ще спросоння у це не повірила і не до кінця розуміла, що такі жорстокі й криваві події можуть відбутися у 21 столітті. Не вірила і просто говорила: “Дай мені поспати, вранці ще вставати, добиратися”. Проте згодом я почула звук чи то літаків, чи то якихось реактивних двигунів, почали гудіти всі вікна. Ми дуже злякалися, одразу - шок, паніка. Чоловік взяв автівки, я побігла за продуктами, щоб придбати щось найбільш базове, бо ми нічого не закупили. Заправили машини, купили їжу і просто чекали, що буде далі.

Насправді дійсно було дуже важко, тому що нас до такого не готували. Перші звуки сирени відчувалися наче кінець світу, ти не знав, що робити, як діяти правильно, але згодом увімкнувся тверезий розум. У перший день не випускала з рук телефон, тільки дивилася, що й де відбувається. Тому так, було справді складно.

2. Що допомагає вам заспокоїтись і відновити сили після гортання страшних новин?

Напевно, з перших днів війни це було волонтерство. Це була свого роду для мене віддушина, яка давала розуміння, що ми вже на крок ближче до перемоги. Допомагаючи іншим, розумієш, що ти не можеш дозволити собі впасти духом, маєш бути корисним, тому навіть після страшних новин це повертало мене на ноги. Якщо говорити про сьогодні, то зараз порятунком є робота, яка виступає найкращими ліками й найбільшим задоволенням. Втома — це нині найприємніше відчуття. Ну і, звичайно, заняття улюбленими справами, щоденна рутина, у якій ти собі міг відмовляти, неабияк відволікають. Вони якось повертають тебе до життя, повертають жагу, віру, надію. Я вже перестала жити очікуваннями: лише тут і зараз. І сьогодні як ніколи розумію, що треба жити лише на максимум, аби ми перемогли, аби процвітала наша економіка й наша країна.

3. Як ви намагаєтесь допомагати Україні в цей час? Чи стає у пригоді вам у цій справі ваш блог?

(...)Вважаю важливою місією кожного українця, де б ти не був, допомагати, воювати на своєму фронті. Якщо говорити про мене, то з перших днів це було волонтерство. Допомагала і біженцям, і з притулками, і з пошуком гуманітарної допомоги, медикаментів, покупкою автівок, різними зборами, ну і також з інформаційною війною. Зараз ще додалася робота, яка потрохи відновлюється. Це теж є величезною допомогою, бо я працюю з українськими брендами, шоурумами, і кожен раз повинна все робити на максимум, щоб усі працювали і всі робочі процеси відновлювалися. (...)

4. Ваша фотосесія — просто надзвичайна. Чи вважаєте ви, що зараз варто більше приділяти увагу всьому українському, детальніше вивчати нашу культуру, повертатися до традицій?

Я вважаю, що приділяти увагу всьому українському потрібно завжди: розмовляти українською, вивчати її в школі, знати нашу історію, традиції, дотримуватися їх, передавати з покоління в покоління, цікавитися культурою України. Дуже важливо, звісно ж, знати історію, володіти інформацією, щоб навіть перед будь-яким іноземцем відстоювати свою думку, не дати ворогові отримати твої здобути. Так склалося, що багато українців лише зараз це усвідомлюють, переоцінюють і починають розуміти, чому це так важливо. Багато хто заглиблюється в те, хто вони, звідки, хто їхні пращури. І це дуже круто, бо, як то кажуть, без минулого немає майбутнього.

5. Як ви вважаєте: варто висвітлювати зараз моменти зі звичайного "нормального" життя і показувати?

Дуже багато лунає фраз у соціумі й інтернеті, що зараз це не на часі, недоречно, але у мене питання: “А коли буде доречно, коли на часі?” Потрібно перестати жити очікуваннями й просто прийняти цю реальність, адаптуватися до неї і зрозуміти, що війна — це справа не одного тижня чи місяця, вона може тривати роками. Потрібно продовжувати жити, і я зі свого власного досвіду можу сказати, які люди щасливі, коли бачать такий контент із життя. Цим ти показуєш не якусь слабкість, що не хочеш прийняти війну чи тікаєш від неї, бо це не так. Ти показуєш стійкість, що в такі часи навіть можеш знайти в собі силу волі: можеш встати зранку, йти на роботу, займатися спортом, йогою, можеш вивчати мови, здобувати нові навички.(...)

6. Що найголовніше ви зрозуміли за весь цей час війни?

Я зрозуміла, напевно, найпростіше —потрібно жити тут і зараз, цінувати момент як ніколи, цінувати все, що ти маєш. Розуміти, що у тебе є домівка, твої рідні поруч, — це найбільша цінність у нашому житті, а не ті речі, які ти собі будуєш або навіть депресуєш, що цього не маєш. Тому, переосмислення цінностей на всіх рівнях справді відбулося. І ще одне, що я зрозуміла, — це те, що я не хочу жити ніде, крім України. Скільки б я не думала про якусь поїздку за кордон, все одно розуміла, що хочу бути тут, навіть як би не було тривожно й страшно. Я розуміла, що найбільш спокійно моєму серцю і душі саме вдома.

7. Що зміниться у вашому житті після перемоги?

Напевно, після перемоги я ще більше буду приділяти час сім’ї, своїй домівці, побуту, і, можливо, задумаюсь про якесь поповнення, бо буду розуміти, що на душі спокій, а це найголовніше.