Театральний костюм — мистецький артефакт, який причаровує публіку як під час свого життя на сцені, так і застигнувши у виставкових залах галерей чи музеїв.
Проте не усі замислюються над тим, хто ж створює театральні костюми. Звичайно, кропітка й цінна робота кравців і швачок є необхідною для втілення театрального костюма в матеріалі, але сама алхімія його народження починається з художника та ескізу.
Іноді можна почути як творців театрального (або й кіношного костюма) називають костюмерами. Однак костюмер — це окрема професія. Обов'язками костюмера є догляд за вже створеним костюмом, подача його в гримерку актора або на знімальний майданчик. Автором і творцем костюма вважається художник (або дизайнер). Саме він народжує ідею й образ, створює ескіз, підбирає необхідну тканину і спільно із закрійником вигадує й розробляє конструкцію майбутнього костюма.
Театральний костюм — це не стільки одяг у звичному розумінні, скільки образ персонажа вистави або перформера. Таке магічне мистецтво перетворення людей має свою давню історію. Зокрема в Україні історія театрального костюма простежується через традицію і цілий пантеон знакових митців.
Василь Кричевський як професійний художник українського театру
Виникнення першого постійного професійного українського театру пов'язують з ім'ям Марка Кропивницького, а появу професійного художника в українському театрі пов'язують із титаном українського мистецтва — Василем Кричевським, якого до співпраці запросив ще один славетний корифей — Микола Садовський.
Ви можете згадати Василя Кричевського насамперед як одного з творців державної символіки УНР, розробника нашого державного герба, архітектора, що сформував стиль українського модерну в архітектурі. Однак також він відомий завдяки своїм ескізам театральних костюмів до вистави «Богдан Хмельницький», що були створені в роки українського національного й культурного піднесення початку ХХ століття.
Зразок справжнього впізнаваного українського модерну з характерною ошатною орнаментикою, декоративністю, монументальністю та стриманою красою. Тяжіння до декоративності й монументальності взагалі можна назвати однією з впізнаваних рис не тільки українського театрального костюму, але й українського мистецтва загалом.
Це період візуалізації української ідеї, народження самої України. І, певно, саме 10-20-ті роки ХХ ст. стали найбільш патріотичними й державотворчими в історії українського мистецтва.
Василь Кричевський разом із братом Федором Кричевським виховали не одне покоління майбутніх зірок українського мистецтва.
Історія авангардного театрального костюма
Сьогодні в нас, можна сказати, відбувається перевідкриття частково забороненого, частково забутого, а частково й вкраденого українського авангарду. Авангард початку ХХ століття — це період сміливості, експериментів і революції. Ураїнська національна революція була знесена, немов цунамі, революцією комуністичною, а згодом — і червоним терором.
Від митців того часу ми б не почули горезвісне «мистецтво поза політикою». Митці того часу будували мистецькі й ідеологічні злітні смуги, з яких в життя народних мас і на театральні сцени влітали нові політичні гасла.
У цей період театральний костюм змінюється докорінно. Тепер він не намагався імітувати реальність, не намагався сподобатися красою, ошатністю або витонченістю. Авангардний театральний костюм чітко заявив: костюм у театрі — це знак, це ідея, це мистецтво. Тепер театр був не для вибагливих панів, а для грубого робочого класу. Світ перевернувся догори дриґом.
Олександра Екстер, Вадим Меллер, Анатоль Петрицький, Олександр Хвостенко-Хвостов були зірками ще за життя й очолювали легіон кращих українських художників-авангардистів театру. Сьогодні їхні ескізи костюмів сприймаються як самодостатні мистецькі твори, продаються за величезні гроші на аукціонах та стають перлинами приватних і державних колекцій.
Український театральний костюм 20-30-х років ХХ ст. охоплює всі новітні течії й стилі: футуризм, кубофутуризм, конструктивізм, примітивізм, експресіонізм.
Це період, коли художники починають звертатися до боді-арту й оголеності. Костюми цього часу дивують химерністю форм, екзотичністю й фантазійністю. Взагалі стає важлива не так вартість тканини, як форма й об'єм, які створюються. Недорога тканина, на зразок мішковини, стає одним із найвживаніших матеріалів для театрального костюму. Це також пов'язано і з економічною кризою революційного періоду.
Це час, коли новатори різних галузей кооперуються для створення дійсно нового мистецтва. Так, режисер Лесь Курбас казав, що в українському театрі з'явився художник саме тоді, коли з'явився Анатоль Петрицький. А Вадим Меллер свого часу активно співпрацював як з Лесем Курбасом, так і з новаторкою хореографії Броніславою Ніжинською. Саме для неї були створені його впізнавані ескізи костюмів, які можна назвати сьогодні його візитівкою.
У першій третині ХХ століття Київ і Харків були потужними центрами новаторських мистецьких процесів. Українські художники мали живе й активне спілкування з колегами Західної Європи. Пікасо, Екстер, Соня Делоне, Малевич, Клеє, Меллер — відстань між Києвом і Парижем була настільки малою, що між художниками різних ідейних таборів в одній країні прірва була більша, ніж між однодумцями з різних країн.
Особливості театрального костюма другої половини ХХ століття — початку ХХІ століття
Як свого часу Василь та Федір Кричевські виховали цілу когорту українських художників, так і Вадим Меллер та Олександра Екстер фактично створили школу українського театрального мистецтва. Засновуючи студії, вони стали вчителями багатьох майбутніх сценографів і художників театрального костюма.
Після розквіту модернізму й авангарду в Україні запрацювала м'ясорубка червоного терору, яка лишила в історії нашого мистецтва явище Розстріляного Відродження. Це зумовило штучну переорієнтацію українського мистецтва на смаки й постулати метрополії — Москви. Однак театр і театральний костюм як його складова знайшли шпаринку для власного відродження.
Поступово з'являються такі потужні художники як Федір Нірод, Євген Лисик, Мирон Кипріян, Михайло Френкель.
Якщо Євген Лисик дивував особистим унікальним світобаченням і стилем справжнього генія, то низка інших художників поступово випрацьовує спільну тенденцію чи навіть напрям, який називають — дієва сценографія.
Власне, в 60-х, 70-х роках починають активно говорити саме про сценографію. Візуальна складова вистави стає мистецтвом концепції і філософії. Театральний костюм є складовою цієї сценографії, частиною простору, частиною світу, який живе, наче оголена концепція. Один зі знакових художників цього періоду, Михайло Френкель, став автором двох видань присвячених мистецтву сценографії, які можна вважати своєрідним підручником. Театральний костюм тепер виконує функцію прояву внутрішнього світу, психології й емоційного стану персонажа вистави.
Сьогодні все більше відбувається зближення між українським та європейським театром. Досі триває процес відходу від бідного й нерідко відверто примітивного театру 90-х – початку 2000-х років.
Якщо ви спеціаліст у своїй сфері та бажаєте, щоб про вас дізналася аудиторія September — напишіть нам на пошту: you@september.ua. В e-mail вкажіть інформацію про себе, чим ви займаєтеся, та на яку тему бажаєте написати статтю.