Про причини (не) довіряти

Чи віриш ти в те, що твою довіру спочатку треба «заслужити»?

У цій статті ми поміркуємо, чому «презумпція довіри» така важлива для стосунків та що може ховатись за словами: «Мені складно довіряти».

З вами Тетяна, психолог, коуч у стосунках та співавторка блогу про стосунки @pots.i.lunky.

Що таке довіра? 

Довіра — це базова властивість психіки, яка полягає у нашій вірі в те, що інші люди мають добрі наміри щодо нас. Саме це дозволяє нам почуватись з цими людьми безпечно. Коли ми довіряємо, у нас виникає відчуття, що ми розуміємо наміри іншого, бо вони відповідають нашим. 

 

Психолог Ерік Еріксон писав, що здатність довіряти формується у перший рік життя на основі стосунків із значимим дорослим. Так, коли близький дорослий (зазвичай мама) задовольняє потреби дитини, грається з нею, розмовляє, дитина вчиться сприймати світ як затишний і безпечний, наповнений добрими, чуйними людьми. І навпаки: якщо дорослий недостатньо турбується про дитину, проявляє до неї байдужість чи жорстокість, то у неї формується «базова недовіра до світу». Це коли світ сприймається як холодний, ворожий і небезпечний. 

Та не поспішай звинувачувати батьків у всіх гріхах, бо наша здатність довіряти формується протягом усього життя. Якщо людина із «базовою недовірою» прийде в школу, де буде добра і дружелюбна вчителька  —  здатність довіряти зростатиме. Чи навпаки: якщо дитина з базовою довірою потрапить у вороже середовище, вона цю довіру може втратити. Таким чином, досвід формує наш спосіб мислення і здатність бути відкритим до світу і людей.

Ми не можемо довіритись не тому, що інші не варті довіри і світ ворожий, а тому, що у нас сформувались шкідливі переконання про себе, інших чи про світ.

 

Та що насправді стоїть за твердженням «Мені складно довіряти»?

«Мені складно довіряти = Ти Не ОК»

Ми не повинні довіряти всім. Коли ставимось до когось підозріло, то, можливо, на це є причини. Наприклад, у цих стосунках вже було місце брехні, порушеним обіцянкам чи зраді. Повернути довіру в такому випадку — справа складна і не завжди потрібна.

 

Та інший випадок, коли реальних причин не довіряти нема, а ми все одно не можемо. Це буває пов'язано з базовою недовірою до світу, негативним досвідом чи переконаннями, що прийшли до нас у спадок від батьків. Так, якщо зраджена, ображена мама часто говорила, що чоловіки ворожі, а довірливі стосунки неможливі, ми можемо просто прийняти це як правду про світ. Така недовіра до інших часто пов’язана із особливостями сприйняття: довіряти складніше, якщо бачити навколо тільки погане.

 

Таку людину легко впізнати за словами: «Жінкам не можна довіряти», «Всі чоловіки зраджують», «Нікому не можна довіряти, тільки собі». І ці переконання заважають будувати близькість і почувати себе в стосунках безпечно.

То що робити, якщо впізнаю себе і хочу це змінити?

1. Якщо є реальні приводи не довіряти — обговорити це з партнером/ркою. Завжди є сенс поділитись своїми тривогами, попросити прояснити моменти, що провокують недовіру. Відвертий діалог дасть зрозуміти, чи ці підозри мають підґрунтя і посилити довіру, якраз за рахунок щирості. У випадку, коли довіру зраджено  —  є сенс замислитись про готовність продовжувати ці стосунки. Бо повертати довіру куди складніше, ніж піклуватись про неї із самого початку.

 

2. Якщо немає об'єктивних причин не довіряти партнеру і це робить близькість неможливою, подумати, який досвід заважає довіритись? Можна рефлексувати самостійно або звернутись до психолога.

"Мені складно довіряти = Я Не Ок" 

Мені дуже подобається притча про птаха. Коли птах сидить на гілці, він не думає про те, чи ця гілка зламається. Бо він довіряє не стільки гілці, скільки своєї крилам: навіть якщо гілка зламається, птах зможе втриматись у повітрі. Але в світі людей деякі з «пташок» живуть із переконанням, що під ними зламається яка завгодно гілка і падіння обов’язково буде болючим.

 

Така людина зазвичай каже: «Я не довіряю, бо боюсь, що мені зроблять боляче». Насправді це означає: «Мені точно зроблять боляче, бо так мені і треба: я погана».

 

Така людина каже: «мою довіру треба заслужити» і робить для людей «квести», які часто неможливо пройти. Насправді це означає: «Доведи мені, що тобі не можна довіряти». 

 

Все тому, що така людина переконана, що не варта гарного ставлення від інших. А тому потребує постійних доказів «вірності» партнера, і цим може провокувати його/її на зраду чи брехню.

 

То що робити, якщо впізнаю себе і хочу це змінити?

1. Зайнятись собою: пізнавати себе, свої емоції, бажання і поступово переконуватись, що з тобою насправді все ОК. Тут важливо будувати в голові новий образ себе, коли ти варта гарного ставлення, а більшість людей безпечні. Це може бути складно  —  в такому випадку є сенс попросити про допомогу коуча чи психолога.

 

2. Застосовувати афірмації. До прикладу: «Я гідний/а гарного ставлення до себе», «Наміри інших людей щодо мене позитивні».

«Мені складно довіряти = в минулому мене зраджували»

Якщо так сталось, я співчуваю тобі. Справді співчуваю. Всім, хто зазнав зради, боляче. Але те, що тебе зрадив/ла одна людина, не означає, що тебе зрадять і всі інші. Це пастка  —  проєктувати негативний досвід на теперішнє і майбутнє. Із вуст людей ця пастка звучить так: «Мені зраджував колишній, і тепер я не довіряю всім», «Навколо всі брехуни, як і мій батько». І якщо провести аналогію, то виходить: «Одного разу у мене будинку не було світла і тепер я більше не довіряю електроенергії, тому навіть не намагаюсь клацнути на вмикач».

Що робити, якщо я впізнаю себе і хочу це змінити?

1. Рефлексувати. Згадати людей, які були варті довіри, записати це як список чи «лист вдячності» цим людям. Впевнена, їх достатньо.

 

2. Припинити жаліти себе і обмежуватись негативним досвідом. Знайти в собі сили осмислити його, зробити висновки і рухатись далі.

 

3. Обдумати позитивний досвід: якими є стосунки, в яких є довіра? Що для тебе є основою довіри у стосунках? Якою ти маєш бути, щоб довіряти було легко?

Справа в тому, що найкращий спосіб подолати проблему недовіри  —  це довіритись. Найкращий спосіб зрозуміти, чи варта людина довіри  —  це довіритись.

 

І вже на основі цієї початкової довіри створюється простір для взаємовідкриття партнерів, відвертої комунікації на рівні слів та емоцій, побудови близькості. Не навпаки. Бо близькість і відвертість просто неможливі, коли немає довіри.

Автор статті: 

Тетяна Хмількоуч у стосунках.

Якщо ви спеціаліст у своїй сфері та бажаєте, щоб про вас дізналася аудиторія September — напишіть нам на пошту: writer@september.is. В e-mail вкажіть інформацію про себе, чим ви займаєтеся, та на яку тему бажаєте написати статтю.