Головна проблема людини XXI століття в світі надлишку інформації - це тривожність. Як з нею впоратися? September розповість!
Що таке тривога
Подивіться на власне життя.
Як ви реагуєте на крик, підганяння, сльози? Які почуття викликають у вас холодність начальника, бурчання батьків, капризи дітей, різкість чоловіка? Як ви переносите зраду, брехню? Вам знайомі страх, почуття провини? Ви знаєте, що таке самотність? Вас турбує стан вашого здоров'я? Ви буваєте недовірливі, дратівливі, знервовані? Вас не мучить безсоння? Наскільки важко ви переносите втрату друга, автомобіля, гаманця? А наскільки задоволені ваші мрії і бажання? Ви з задоволенням йдете на роботу? А повертаєтеся додому ви теж із задоволенням? А у вас ніколи не виникає бажання все кинути і поїхати куди-небудь? Вам буває просто погано - погано? Буває? А вам знайоме відчуття, що «всі дістали»? А ви ...
Це перерахування можна продовжувати до нескінченності. Тепер розумієте, що ми не перебільшую? І висновок тут один: проблеми є, і це треба визнати.
А оскільки психологічні проблеми і стреси - це реалії сучасного життя, потрібно знати, як з цим справлятися. Життя висуває нам свої вимоги і, здається, не збирається скидати темпи. Хто не встигає за оборотами, той потрапляє в її жорна. А для того, щоб відповідати цим оборотам, для того, щоб жити, потрібно незвичайне психологічне здоров'я.
Сучасна людина знаходиться у владі тривоги. Це дійсно так. Всі ми дуже тривожні, хоча і не помічаємо цього, тому що звикли. Тепер нам це здається майже нормальним. Але що в цьому нормального? Нормальне тільки те життя, яке радує людину. Якщо ж цього не відбувається, значить, щось не так.
Ми жахливо боїмося своєї тривоги і своїх проблем. В безглуздому передчутті тривоги, яке відоме всім без винятку, ми біжимо геть, як боягузливі зайці, заклавши за пазуху свої довгі тремтячі вуха. Але ж ви і самі повинні знати, що, якщо собака бачить, як тікає людини, вона інстинктивно зривається з місця і стрімголов мчить за ним слідом, поганяючи нещасного гучним гавкотом. Звідси висновок: якщо ви демонструєте свої п'яти, ви фактично змушуєте гнатися за собою. За тікючим тільки ледачий не буде гнатися. Хто відмовиться від насолоди розділити перемогу, що давалася без праці?
Нормальне тільки те життя, яка радує людину
Якось Франклін Рузвельт сказав чудову фразу: «Єдина річ, якої слід боятися - це страх». Але вся біда в тому, що ми боїмося цього не так, як слід було б. Якщо страх перед страхом був би усвідомлений нами як засіб боротьби з ним, якби він змусив нас зупинитися і зібратися з силами, це вело б нас до перемоги над панікою. Але на ділі відбувається зворотне. Лякаючись страху, ми готуємо йому грунт, ми дбайливо удобрюємо і поливаємо його, ми робимо все, щоб страх увійшов в нас і зробив свою чорну справу. Ми подібні засудженому до страти, який сам риє собі могилу. Посудіть самі, побоюючись страху, ви визнаєте його силу, його влада над собою. Будь-який страх позбавляє людину сили, здатності протистояти напасті, він змушує закрити очі і впасти на коліна. Тривога паралізує. Відчуваючи страх, ви власноруч віддаєтеся на милість переможця. Якщо ви боїтеся свого страху, своєї тривоги - ви обеззброює себе перед його обличчям, ви позбавляєте себе можливості чинити опір страху.
Ви самі віддаєте йому ключ від своїх володінь, права і можливості. Причому це права на вас! Ви піддаєте себе власному страху. На що після цього можна розраховувати? Ви злякалися, що настане тривога, і вона приходить - не може не прийти, адже ви вже здалися! Самі! Що ж вас тепер не взяти, тепленьким? Це було б навіть смішно, якби не було так сумно, адже ви здалися ще до того, як він заволоділа вами! Ви не тільки не чините опір, ви покірливо віддаєтеся цьому. Він, можливо, і не зважилася б напасти на вас, але ви ж самі підняли руки! Що ж з вами після цього церемонитися?
Так, потім ви будете чинити опір, ви будете говорити собі, що ви сильний, що ви з усім впораєтеся. Але після бійки кулаками не махають. Він піде тепер тільки тоді, коли сам того забажає. Тепер це його право вирішувати, коли і що. Він піде після того, як насититься, коли випалить вас дотла, коли ви відмовитеся від надії, втратите віру і здатність на світлі почуття. І піде він лише на час, благо заволодіти вами тепер не складає ніяких труднощів. Тривога надходить, як стародавні варвари, як татаро-монгольські полчища - все, що можливо, він забирає в якості видобутку, а решта (те, що не може забрати) він знищує.
Так поводиться тривога, після того як ви віддалися їй. А винен у цьому ваш страх перед страхом, ваше раболіпство перед болем і стражданням, ваша слабкість і патологічний страх. Що є в тривозі такого, чого б слід було боятися? Хіба вона сама по собі може позбавити вас життя, любові і радості? Ні, вона не може цього зробити, поки ви самі покірно не принесе їй все це на блюдечку із золотою облямівкою.
Будь-який страх позбавляє людину сили, здатності протистояти напасті, він змушує закрити очі і впасти на коліна
Ви знаєте, що таке тривога? Повинні знати, це не рідкість. Чи пам'ятаєте ви останній її візит? Зазвичай при відповіді на це питання починають згадувати шкільні іспити або щось в цьому роді - щось на значній відстані від справжнього моменту. Але ж тривога - це реальність кожного божого дня. Але ми настільки звикли до неї, що вже не помічаємо її зовсім. Страх став частиною нашого життя, і ми турбуємося так само «природно», як і їмо або дихаємо. «Як пройде день?», «Чи не спізнюся?», «Чи стримає, щоб не висловитися або не розплакатись?», «Чи не застуджуся?», «Які сюрпризи чекають мене на роботі?» - все це прояви тривоги. Але ми не помічаємо того, що напружені і стривожені. Нам потрібно якась надзвичайна подія, щоб зрозуміти, що ми дійсно стривожені.
Багато людей звертаються за допомогою до психотерапевта, розуміючи, що їх душевне благополуччя котиться з гори, що тривога увійшла у їхнє життя. І вони дуже дивуються, коли психотерапевт каже їм, що тривога була в них і раніше, причому у величезній кількості, а зараз вона просто стала вихлюпуватися через край. Не помічається - не означає не існує. Не доводьте себе до цього, розпізнайте її раніше, ніж «справа буде зроблено».
Механізм позбавлення від тривоги
Патологічною ланкою, яке веде до тривоги і яку насамперед потрібно знайти і вичленувати, є страх виникнення тривоги. Ця процедура повинна бути проведена заздалегідь, як можна раніше. При перших же провісників виникнення страху, в той самий момент, коли в свідомості тільки прослизнула перша шалена думка про можливість виникнення тривоги, необхідно розглянути початок паніки і коли виникає страх.
Тривогу потрібно зловити до того, як вона вступить в силу, до того, як ми встигнемо злякатися її виникнення, на рівні «прогнозованої можливості».
Це етап, який юристи охарактеризували б таким чином: немає не тільки «складу злочину» (тривоги), але і «події злочину» (немає навіть страху виникнення тривоги). Це все одно що звинуватити Івана Івановича в тому, що він убив Петра Петровича, притому, що останній живий-здоровий і чудово себе почуває.
Якщо ви боїтеся своєї тривоги - ви обеззброює себе перед її обличчям, ви позбавляєте себе можливості чинити опір страху
Тепер, коли наша психіка викрита в бажанні потривожити, ми повинні поглянути на цей страх з боку. Патологічна ланка - страх виникнення тривоги - потрібно відокремити від інших. Якщо ми подивимося на свій страх перед тривогою з боку, то зрозуміємо всю його абсурдність. Адже тривога не тільки не наступила, вона навіть не заявила про себе! Ми просто зробили негативний прогноз і відповідно до нього злякалися (або спробували злякатися). Якщо ми не дистанціюємося від свого страху, якщо не подивимося на нього з боку, то неодмінно відразу ж почнемо шукати йому підстави, підтвердження, замість того щоб переконатися в помилковості нашої тривоги (тривоги щодо можливості виникнення тривоги).
Третій обов'язковий етап процедури: знайти повноцінну, нормальну ланку, здатну замінити патологічну. Страх тривоги - це втеча від тривоги, спроба сховатися, втекти, тому зараз ви повинні взяти на себе ініціативу. Запросіть її на чай. Захочете, щоб вона прийшла і зробила все, що вважає за потрібне. Нехай приходить, нехай робить що завгодно - ви згодні. І ви подивіться ... Зрештою, сміється той, хто сміється останнім. Це повинно бути не втеча, а наступ. Адже не дарма ж кажуть, що наступ - це найкраща «оборона».
Якщо ви побоюєтеся чогось визначеного, чогось неприємного і поганого, погодьтеся на це, скажіть собі: «Нехай!» Більше того, вирішіть для себе: «Нехай це трапиться сто, тисячу разів!» Скажіть усім своїм безглуздим побоюванням: « давайте, заводите свою шарманку, будь ласка, скільки вам буде завгодно! Я чекаю! Я навіть хочу, щоб все сталося саме так. Мені цікаво буде на це подивитися!» не протестуйте перед обличчям власної тривоги, не розмахуйте перед нею декларацією про права людини - не потрібні тут ці ваші слабке «давлення». Не треба заявляти про свої права на владу після того, як ви самі від неї відмовилися.
Ви втратили свою владу над власними психічними процесами в ту саму мить, коли стали шукати собі виправдання перед обличчям страху. Ви капітулювали в той момент, коли стали шукати шляхи для відступу.
Одного разу один з моїх колишніх начальників сказав (дослівно), що я «винен, тому що виправдовуюсь». Тоді я вважав це дурістю і хамством, але тепер я просто не виправдовуюсь - ніколи. Не позбавляйтеся того, що належить вам по праву, а це ваша гідність і ваша правда, і тоді не доведеться комічно давитися. Якщо щось має статися - воно станеться, хочете ви цього чи ні. Так навіщо ж підлабузнюватися і намагатися безуспішно пропонувати свої кволі, просочені страхом компроміси? Не біжіть, прийміть удар, повернувшись до нього обличчям (якщо він, звичайно, взагалі піде). Безумовно, при цьому вам не слід забувати про всі ті засоби, які роблять вас сильними, як відомо, береженого Бог береже. Але ні в якому разі не втрачайте ініціативи, не здавайтеся, ви повинні бути на верху вашого пісочного годинника. Нехай буде так, як буде, ви не бійтеся і впевнено дивіться в майбутнє. Впевненість дає сили, а саме це вам зараз і потрібно.
Тривогу потрібно зловити до того, як вона вступить в силу, до того, як ми встигнемо злякатися її виникнення
І, нарешті, четверте: подивіться на те, що відбувається з цієї точки, коли ви сильні і впевнені в собі, коли ініціатива на вашому боці. Подивіться на те, як тікає ваша тривоги. Переконайтеся в тому, що, як би ви не звали прокляття на свою голову (будь то серцевий напад або страх зради), вони від цього не стануть більш реальними, ніж є насправді. І вам стане смішно. Неодмінно! Повинно бути смішно. А якщо смішно - тоді смійтеся! Смійтеся над собою - це найкращий сміх в світі. З усіх тварин сміється тільки людина, тому що тільки вона розумна. Але і плаче від душевного болю теж тільки людина і по тій же самій причині. Ви можете вибрати тв дію, яке здається більш відповідною. Ну так що, сміх чи сльози?