Щодня ми стикаємось із величезною кількістю запитань. Ми шукаємо відповіді, пробуємо зрозуміти та проаналізувати все що відбувається. Часом, це, справді, — дуже складно. А зараз — це навіть нестерпно.
Війна виснажує. Розчаровує. Розбиває. Заплутує.
Змушує тонути у своїх думках та переживаннях.
Тому, кожен потребує допомоги. Хтось може впоратись самостійно, а хтось — ні.
І це абсолютно нормально.
1. Тривога за майбутнє: як з цим бути ? На які думки себе налаштовувати?
Із початком війни ми всі різною мірою відчуваємо втрату, зміну цінностей, ідеалів та того, на що ми можемо опиратись. Коротше кажучи: нам слід бути готовими до одного — до всього (як би це не звучало). Як би ми на 100% жили звичним життям, не співпереживали чи не вагались — тоді б поставали до нас зовсім інші питання.
Це природньо, що ми зараз хочемо знайти хоча б певну стабільність, опору у всьому хаосі, що відбувається довкола нас. Для багатьох тією опорою було — дивитись у світле майбутнє, жити надіями, цілями. Зараз ця річ є — досить неоднозначною. З однієї сторони, неваріант жити з думкою, що ще трошки потрібно потерпіти, і скоро все закінчиться, адже ніхто не може дати гарантії, що це і правда буде «трішки». А пусті очікування можуть ускладнити реальність.
Однак, з іншої сторони — дуже важливо не втрачати надію і знаходити те, що працює особисто для вас. Адже, раніше для людей із обнадійливим переконанням могло бути наступне: «так, зараз непросто, але я знаю заради чого я працюю — хочу купити нову автівку/ квартиру/ телефон». Такі речі вже не можуть бути «провідною зіркою» через низку причин. По-перше, змінились пріоритети. Те, що було бажане раніше — тепер стало не таким або й зовсім неважливим.
По-друге, люди втрачають домівки, місця праці та інші речі, які створювали підґрунтя і простір для тих мрій. Дехто взагалі сумнівається не то що буде світле майбутнє, або й щодо майбутнього загалом. Нам фантазується різне, і страшне в тому числі. То є нормально, адже умови є далекі від нормальних. Це нормально, що ми переживаємо, як буде виглядати наше майбутнє чи майбутнє наступних поколінь. Навіть, не заглядаючи так вперед, на теперішній час ми не можемо бути впевнені на 100% навіть у завтрашньому дні, і це є дуже непросто.
Ми повинні віднайти в собі і для себе хоча б якусь стабільність в морі нестабільності, знайти підтримку в оточенні, нові опори. Щоб якось дати раду собі з великим потоком тривоги, невизначеності, люті, страху, можна спробувати робити те, що у ваших силах: волонтерити, працювати (якщо ви маєте таку можливість; або ж шукати нове місце праці), намагатись жити максимально приближене до минулого — звичне життя, це є дуже важливо зараз, щоб зменшити розрив в житті на «до» та «після» війни.
Також динамічна зміна подій, звичайно що, прямим чином впливає нас, і вимагає від нас бути гнучким. Як би це болісно не було, але ми маємо зустрітись з тим фактом, що так як раніше цілком і повністю не буде. Змінились обставини, змінилось ми і змінився світ. Це заслуговує на образу, злість, розпач, сум та сльози. Це важливо прожити. Як і не менш важливо змінити свої орієнтири, бо значною мірою змінюються цінності та пріоритети. Та зрештою — адаптуватись під нову реальність, визначитись, якою є ваша короткотермінова ціль, а також, що би ви хотіли мати у майбутньому (враховуючи різні перебіги подій та реальність). Тоді, вже можна думати про конкретні кроки, які наразі від вас залежать.
Ми повинні віднайти у собі і для себе хоча б якусь стабільність в морі нестабільності, знайти підтримку в оточенні, нові точки опори. Щоб якось дати раду собі із великим потоком тривоги, невизначеності, люті, страху, можна спробувати робити те, що у ваших силах: волонтерити, працювати (якщо ви маєте таку можливість; або ж шукати нове місце праці), намагатись жити максимально приближене до минулого — звичне життя, адже це — є дуже важливо зараз, щоб зменшити розрив в житті на «до» та «після» війни.
2. Як бути з відчуттям невизначеності ? Як жити без плану?
Жити у невизначеності може бути менш чи більш нестерпно, і ми тут точно не говоримо про задоволення чи драйв, завжди кажи «так», бо сюрпризи є не позитивними. Нам би дуже хотілось мати конкретику, адже коли ми знаємо щось точно, то можемо розпочати якось звикати до того, знаходити вирішення чи способи адаптації. А поки ми знаходимось на вкрай хиткій позиціі.
Невизначеність породжує — сильну тривогу, непевність, напругу в тілі, "ми ніби вічно перебуваємо напоготові". Чекаємо новини, оголошення повітряної тривоги, подальших дій обидвох сторін. Минаючи перші дні війни, кожен знайшов (або продовжує шукати) способи адаптації під ту ситуацію, у якій знаходиться. Як би це не звучало, але ми якоюсь мірою прийняли реальність і намагаємось жити далі як можемо ( зі всіма переживаннями в тому числі).
З тривогою допомагають впоратись ряд речей:
1) Зайнятість — тут важливо сказати, що допомагає щось робити, але важливо, щоб ці діі були ефективні. Бо робити щось незрозуміли не є ефективним, до прикладу, піддавшись паніці можна робити хаотичні дії: скуповувати всі консерви в магазині, ліки на всі випадки життя — це не буде якісно і не заспокоїть. Натомість можна скерувати свій ресурс на роботу.
2) Рутина — це може бути одночасно і найважче, і найбільш важливе зараз. Рекомендують навіть жити на разі за режимом, намагаючись його дотримуватись.
3) Підтримка — мова йде як про допомогу від близьких, так і супровід спеціаліста ментального здоров’я.
4) Контроль — це допомагає дати собі раду з тривогою, треба окреслити, що ви можете контролювати наразі, а що ні. Відповідно до того — щось робити.
5)План — жити повністю без плану чи цілі може бути важко, бо втрачається сенсовність буття. У теперішніх умовах може бути важко будувати чіткі плани на далеке майбутнє, але можна будувати план на день, щоб чомусь слідувати. Сюди ж слід віднести: різні плани дій відповідно до розвитку подій (план а,б,с) — це дає заспокоєння, у разі чого ви будете певні як діяти, адже ви підготувалися.
Це — нормально, що в умовах стресу ми змінюємось і стаємо трішки не схожими на себе, реагуємо чи поводимось по-іншому. Це спосіб адаптації. Можна припустити, що допомічним буде намагатись робити звичні речі, спробувати це в задоволення, більше відновлюватись — дбати про харчування, воду, сон та не боятись просити про підтримку, бо її потребує, навіть, найсильніший.
3. Здається втратив себе, що робити? Сильне емоційне вигорання
Мабуть, ми всі втратили "себе минулого" трішки. Ми змінились: наш настрій, рівень неспокою, теми розмов, жарти, розпорядок дня,тощо. Напевно, слід сказати, що — це нормально реагувати різними способами на високий накал подій, адже ми живі люди, маємо співпереживання, боїмося за свою цілісність, здоров’я та життя важливих нам людей, своє майбутнє та майбутнє нації.
Це — нормально, що в умовах стресу ми змінюємось і стаємо трішки не схожими на себе, реагуємо чи поводимось по-іншому. Це спосіб адаптації. Можна припустити, що допомічним буде намагатись робити звичні речі, спробувати це в задоволення, більше відновлюватись — дбати про харчування, воду, сон та не боятись просити про підтримку, бо її потребує, навіть, найсильніший.
Якщо ті зміни тривають надто довго, то було б дуже помічним звернутись до психотерапевта, аби зменшити вплив травмуючої події, прожити той досвід та певною мірою перескладати його.
І, мабуть, зараз багато хто відчуває вигорання або апатію, відсутність емоцій. Події є дуже сильними, викликають коктейль різних переживань, у нас виділяється багато гормонів стресу, що впливає на буквально все наше життя. Це може бути певним захистом, щоб щось не відчувати, ніби відгородивши себе від емоцій або, щоб не виражати їх. Свої фантазії і бажання можуть лякати, особливо зараз багато злості, з якою може бути нелегко.
Автор: Анна Стефанюк
Якщо ви спеціаліст у своїй сфері та бажаєте, щоб про вас дізналася аудиторія September — напишіть нам на пошту: writer@september.is. В e-mail вкажіть інформацію про себе, чим ви займаєтеся, та на яку тему бажаєте написати статтю.
Вам також може бути цікаво: