Спец. проект September & Aim 2

Ми знаємо, що сьогодні кожній із нас буває складно. Моментами біль нестерпний. Складається враження ніби ми не зможемо — пережити та відпустити. Трагічні новини, "тяжкі" думки, різноманітні емоції, сотні вражень — часом розбивають зсередини.

І це складно. Однак, все ж слід знаходити сили вірити в краще. А ми вам у цьому обов'язково допоможемо!

September спільно із психологічною студією Aim підготував спец. проект, який має на меті допомогти вам відповісти на найголовніші запитання:

1. Як тримати психологічно оборону?

Наша психіка — доволі міцний горішок (ми з колегами на власному досвіді стикаємось із цим в роботі з клієнтами: коли навіть в людини, яка всім серцем прагне змін, включаються опори (від «опір»). За захист нашої психіки відповідають різноманітні психологічні механізми, більшість яких діють «на автоматі». Тому людина точно не є абсолютно безборонною в цьому плані. Однак ми можемо допомогти своїй психіці та собі, підтримуючи ці процеси за потреби.

— наш нескорений український дух живе та бореться в тілі, тому про нього точно не варто забувати: якісні їжа та сон, милі та приємні речі для відновлення, фізична активність, обійми і не заганяйте себе без потреби;

— емоційна гігієна – фіксувати власні переживання та мати з ким ними ділитись впродовж дня, проговорюючи та ділячись, а не лише слухаючи (саме тому і у психотерапевтів є їх власні психотерапевти :) )
— за оборону особистих і психологічних кордонів відповідає емоція злості/роздратування. Як армія в країні, так злість у людини виконують цю функцію – оборона та захист (і не обов’язково напад). Зліться/дратуйтесь на здоров’я, нехай у цієї «армії» буде змога мати навчання. Але робіть це конструктивно та екологічно. Бо як армія, так і злість можуть не лише допомагати захищати себе і власне право на життя, але й наробити руйнувань і насилля там, де в цьому нема потреби; Ваша злість, як і армія, має діяти у Ваших інтересах (а не навпаки). Тому чим частіше Ви дозволяєте армії/злості проводити навчання і не ховаєте її, тим краще Ви налагоджуєте з нею взаємодію і тим вона краще буде виконувати Ваші накази (а не навпаки). Лише робіть це з розумом. Злитись можна (і варто) гуманно.

2. Тотальна байдужість до всього – як з цим бути?

Якщо Ви запитуєте про це — то вже ознака того, що Вам не все байдуже, а отже від терміну «тотальна» байдужість можна відмовлятись. Отже, інтерес/бажання у Вас таки є (наприклад, отримати відповідь на це питання. Але, можливо, не там, де цього від себе очікуєте Ви або, що буває також доволі часто, хтось із людей довкола.

І знову трохи теорії про мозок людини. Він так влаштований, що у відповідь на бажання автоматично вивільняється енергія на його втілення (згадайте себе в ситуації, коли Ви востаннє чогось дуже сильно хотіли – б’юсь об заклад, енергії було хоч відбавляй). Тобто, логіка доволі проста: якщо ми чогось хочемо, то і рівень енергії буде відповідний. В теорії. А на практиці до цього механізму додаються ще обставини, обов’язки (коли не хочу, але треба), виховання (із забороною одних бажань і нав’язуванням інших). У цьому місці мені дуже бракує того самого контексту (уточнюючих деталей і обставин) ситуації автора цього питання, щоб розуміти, про що саме йдеться.

Але ось два найбільш частих у моїй професійній практиці випадків, які, як виявлялось у процесі з’ясування, ховались за формулюваннями типу «мені нічого не хочеться» і «мені до всього байдуже»:

— небажання: наслідок плутанини свого «хочу» із «треба» або «мав би хотіти»; причин може бути безліч (і то могла б бути окрема широчезна тема), але на виході – очікування від себе (іноді підсилене ще й очікуваннями від інших) бажання в тих місцях і тих сферах, де воно ніби-то «мало б бути» (за крайніх проявів дуже схоже на емоційне гвалтування самого себе ж); сюди ж можемо сміливо зарахувати всі ситуації ліні — з точки зору психології, лінь – це сигнал нашого мозку про те, що справа, якою ми намагаємось займатись (і ніяк руки не доходять) – нам не цікава, тому дітей нерідко називають лінивими в ситуаціях, коли вони відмовляються робити те, що хтось би хотів.

— втома: бажання можливо і є (з цим би ще, звичайно, розібратись завдяки попередньому пункту), але є фактор втоми (накопиченої або ситуативної); пригадую випадок, коли на моє питання: «а чого Вам хочеться, коли нічого не хочеться?» прозвучала відповідь: «Щоб мене не чіпали і дали мені спокій» (тобто спокою).

У будь-якому разі, таке запитання про відсутність бажань може стати першим паростком бажання пізнати себе краще, проявом інтересу до себе, своїх станів.

3. Як взяти себе в руки?

Зазвичай виразом «взяти себе в руки» ми описуємо процес повернення собі контролю над собою ж. Повернутись до того образу себе, який нам звичний. Іноді ми ще можемо казати «я себе не впізнаю». І тут, знову ж таки, мені бракує контексту: що саме зараз відбувається зі мною і довкола мене? Який/яка я зараз? І який/яка я зазвичай?

Боятись (аж до паніки), злитись (аж до ненависті), відчувати емоційні перепади і качелі — це нормальна реакція в такій ненормальній ситуації (адже в нас війна). Звісно, що ще дуже залежить від того, про яку людину йде мова: якщо Ви і до війни були схильні драматизувати чи реагувати неспівмірно більш емоційно на подразники, то тепер реакція може лише підсилитись. В такому випадку – робота зі стабілізуючими техніками (медитація, молитва, фізична праця, дихальні чи тілесні методики) та зі спеціалістом завжди буде корисним внеском у власний добробут і добробут країни загалом. Але якщо Ви завжди вважали своєю сильної стороною власну врівноваженість та беземоційність, а Вас, в результаті воєнних подій, накрило – це нормально декілька днів почуватись досить емоційно. Тут навряд чи варто стрімголов кидатись на боротьбу з власними емоційними реакціями у відповідь на війну. Поплакати іноді буває дуже навіть корисно (хімічний аналіз сліз показав, що в них високий рівень гормону стресу – кортизолу. Таким чином, організм не просто знімає емоційну напругу, але й фізично позбавляється зайвого гормону стресу).Впевнений, в інтернеті можна знайти чимало порад і методик для відновлення власної стабільності.

Я ж хотів би поділитись 5 речима, які описує Роберт Сапольські, професор біології та нейрології Стенфордського університету, а також чи не найвидатніший сучасний дослідник впливу стресу на наш організм.

— фізична активність: в результаті реакції на стрес мозок виділяє відповідні гормони (адреналін, норадреналін, кортизол). Через це в тілі з’являється напруга та емоційне збудження. Якщо ви не на лінії фронту чи не в зоні бойових дій (там зрозуміло, куди і на кого скерувати всю цю енергію) – допоможе будь-яка фізична активність (вантажити і волонтерство у форматі вантажити/розвантажити тягарі, тренажерний зал, прибирання вдома, присідання/віджимання/біг/прогулянка, бійка подушками або чимось м’яким і безпечним);

—емоційна близькість: не лише слухати інших, але й мати можливість ділитись своїми переживаннями. Для відомих блогерів та громадських діячів примітка: виливати свої емоційні переживання/сумніви/качелі/обурення в соцмережах назагал для тисяч підписників в часи війни точно не варто. Для цього краще підійде приватна розмова з близькою людиною, другом або спеціалістом;

— якісна підтримка: подбайте про якісну підтримку для себе. Варіанти типу «ой та не парся/не злись/не сумуй/не плач, все буде добре» – це не підтримка (це знецінення/заперечення переживань людини і небажання/невміння їх визнати). Приклад: «Я бачу як тобі складно/страшно/сумно/страшно. Це і справді жахливо. Водночас, життя продовжується, ти тут, ти живий.

Давай подумаємо, що ми можемо з тобою із цим зробити»;

P.S. Це ще одна причина, чому відомим блогерам та громадським діячам виливати свої емоційні качелі на аудиторію підписників в надії отримати якісну підтримку – не варто.

— відновлення контролю: поверніть у своє життя звичні речі, які ви робили до війни (робота, хоббі, звички, рутина, правила). Намагайтесь планувати день (навіть на незаплановану повітряну тривогу можна мати план, як її провести – читання, навчання, вишивання, рутина і т.д.).

Подумайте, на що Ви маєте вплив відповідно до свого місця і положення. Ви можете не мати впливу на перебіг бойових дій на фронті напряму (якщо Ви – мама двох дітей і не на лінії бойових дій), але можете впливати на побут свій і близьких поряд.

Автор: Володимир Чупрін