Я шукала роботу більше року. Правду кажучи, шукаю і зараз. Декілька разів була впевнена, що знайшла її, але кожного разу розчаровувалася через відмову або невідповідність вакансії реальним виконуваним обов’язкам. Формули успіху я не знайшла, бо її не існує. Чому?
Досвід та поради від читачки September Ксенія Кунах
Початок пошуків
Багато хто втратив роботу під час карантину, але це не про мене. Я пішла на фріланс десь за чотири місяці до його початку, а потім одразу пошкодувала про це. Я не шкодувала, що пішла з останньої роботи, тому що вона мені відверто не подобалася. Але я сильно засмутилася, що фріланс не приніс мені того, що я очікувала. Зараз, більше року потому, я почуваюся так само. Тож, це не був страх новачка.
Я не буду тут розповідати про переваги і недоліки фрілансу, бо вони надто індивідуальні. Просто знайте, що мені не зайшло і не сподобалося. Так, я не хотіла вставати зранку, їхати в офіс та просиджувати там штани весь день, тому я пішла. Але відразу почало не вистачати спілкування, різноманітності завдань, навіть поїздок у метро. Пошук почався. Я шукала дуже різні вакансії, багато де мені взагалі не відповідали. Намагалася повернутися на одне з минулих місць роботи. Мене не взяли. Знайшла майже ідентичну роботу, як позаминула, пройшла співбесіду – мені відмовили. Що ж далі?
Далі почався карантин. Враховуючи масштаби ситуації та закриття усіх офісів, я майже одразу припинила пошуки. Це було болісно і неприємно, тому що на цьому етапі я повинна була працювати на фрілансі, ненавидячи цю діяльність, аби прогодувати себе. Декілька місяців затишшя, на диво, принесли мені деякий спокій. Стан постійного пошуку і очікування є досить стресовим. Я вже мовчу про почуття безпорадності і непотрібності світу.
Знайти себе
Думаю, багатьом з нас відоме це відчуття. Ми не знаємо ким бути. Не знаємо, чого хочемо. Карантин мені, як і багатьом, кого я знаю, приніс ясність того, ким я маю стати. Моїм призначенням у житті було писання. Я любила писати, я робила це постійно. Навіть на фрілансі, я писала. Мені подобалося це робити, але не подобалася сама схема фрілансу. І отже, я прийняла себе такою, якою була. А точніше – автором текстів. Я була настільки впевнена у цьому, що почала подаватися на будь-яку вакансію, яка мала хоч якесь відношення до писання. Отримавши багацько ігнорів та відмов, я знову задумалася.
Порада: Є дуже багато способів визначитися зі сферою діяльності, від платних тестів на профорієнтацію до самоаналізу і медитацій. Насправді, визначитися – це ще півбіди.
Невдалі курси
Прийшовши до висновку, що мені не вистачає навчання у сфері, я натрапила на онлайн-курси. Повний локдаун закінчився, а я пішла вчитися на сценариста. Чом би й ні? Я уявляла себе у ролі сценариста серіалів у Голівуді чи автора піксарівських мультиків. Це було би дуже прикольно! Але… Курс виявився жахливим. Дуже дорогий, а портфоліо ніякого. Досвід також був майже відсутній. Після таких курсів, як я не намагалася знайти роботу у сфері, майже завжди отримувала відмови.
Порада: завжди читайте відгуки про курси, на які йдете. Питайте у знайомих, шукайте людей, які нібито закінчили ці курси, та дивіться, чим вони наразі займаються. Ніколи не йдіть туди, де яскрава реклама, але нульовий результат.
Декілька разів натрапила на місця, куди мене могли би взяти. А проте, маючи невеличкий постійний дохід на фрілансі, я могла перебирати. Якщо роботодавець мені не подобався (у більшості випадків, вони самі не знали, хто їм потрібен і що ця людина буде робити), я відмовляла. Це може здатися дивним, враховуючи, що на той момент я перебувала у пошуку вже близько 10 місяців. А проте, я не хотіла йти аби куди, щоби потім знову зірватися у невідоме.
Депресія та негативні емоції
Приблизно у той час я зрозуміла, що у мене розвилася певна форма депресії. Я не ходила до психолога чи психотерапевта, як не ходжу і зараз. Є люди, яким потрібна професійна допомога, але я, як правило, справляюся сама. Однак, депресія – це не модне слово, яким можна розкидатися. Я почала набирати вагу ще на початку карантину. У мене все боліло. Але найголовніше – я майже нічому по-справжньому не раділа. Я майже не жила у той час, а постійно чекала. «От піду на роботу, і почну те-то…», «От піду на роботу, і куплю собі те-то…», «От піду на роботу, і буду дуже щаслива».
Негативні емоції можуть досить сильно захопити, особливо якщо відчуваєш безвихідь. Саме це я і відчувала. Я створила для себе світ, де власна цінність була пов’язана з тим, що про мене думають рекрутери. Те, що мене не запрошувала на роботу, дуже сильно впливало на моє ставлення до себе. Цікаво, що я не тільки перестала вірити у себе, як у спеціаліста, а і почала вважати себе некрасивою. Я думала, що якщо мені хронічно відмовляють, то це означає, що винна я. Значить, я недостатньо кваліфікована, розумна, приємна… Симпатична. Скажіть, до чого тут це? До всього. Усі речі пов’язані. Якщо падає самооцінка, то вона падає на усіх рівнях.
Порада: Ваше життя та самоствердження мало залежать від зовнішніх факторів. Вони залежать лише від внутрішнього стану. Якщо відчуваєте, що втомилися від пошуків, просто зупиніться. Справді зупиніться, а не відпочиньте, бо, повірте, я знаю, що навіть протягом відпочинку ви все одно будете про це думати.
Продовжуємо пошуки
Не дивлячись на депресію та почуття безвиході, я продовжувала пошуки. Мені продовжували відмовляти та не відповідати. Якось я говорила про це з татом.
Діалог:
— Я не розумію, чому мене не беруть? Я класний спеціаліст!
— Послухай себе, як ти це кажеш. Ти сама у це не віриш.
І це була правда. Я не вірила, але вперто продовжувала пошуки. Була впевнена, що мені на роду написано стати автором, і йшла до своєї цілі. Я почала розвиватися професійно, наповнювати портфоліо. Пройшла на той час декілька крутих курсів із письма та редагування (безкоштовно, до речі). Підписалася на The New Yorker. Подавалася уже з портфоліо та навіть отримала першу публікацію у друкованому виданні!
Робота мрії: чи потрібна вона?
А потім, на початку цього року, я подивилася мультик «Душа» від Піксар. Якщо не дивилися, то дуже раджу. Подивилася і задумалася. А чи потрібна взагалі ціль? Багато з вас скажуть, що так. Куди ж без цілі? Йди до своєї мрії! І я вас підтримаю, принесу обід, читатиму ваші пости та розповідатиму усім про ваші професійні успіхи. Бо це справді круто! Але ж чи потрібна ціль мені?
Робота мрії, призначення, доля. З’явилося враження, що це просто пусті слова. Я стільки часу та нервів витратила на пошуки своєї «роботи», що зовсім забула просту істину – мені начхати на роботу. Ну, не на 100%. І я точно не буду робити те, що мені зовсім не цікаво. Але я завжди була прихильником концепції, що немає нічого важливішого сім’ї. Саме сім’я завжди давала мені ресурси. Із сім’єю пов’язані найкращі та найщасливіші спогади. Робота ніколи не була на першому місці.
Але я витратила рік (РІК!) на те, щоб це зрозуміти. Увесь рік я сварилася з людьми, ображала, ігнорувала, не слухала і не підтримувала їх просто тому, що була впевнена, що моя ідентичність, мій успіх та й узагалі усе моє життя залежить від роботи!
Порада: Слухайтеся себе. Не блогерів, не подруг чи родичів. Себе. Ви завжди точно знаєте, що вам потрібно. Кар’єра? Окей. Фріланс? Чудово. Домогосподарство? Клас.
Завершення пошуків
Коли я запропонувала головному редактору Мар’яні цю тему, вона мала бути завершена трошки інакше. Феєричним фіналом мав стати той факт, що я нарешті пішла на роботу.
На минулому тижні мені таки запропонували роботу. Хоч вона і була пов’язана з тим, що я не дуже люблю, але був і ряд важливих плюсів. Як от, близьке розташування від дому (ніякого транспорту), маленький колектив, новий офіс, маленька зарплата, але з перспективо, можливості кар’єрного росту. Я закрила очі на перший суттєвий недолік і з радістю прийшла на перший робочий день. Нарешті! Кінець пошукам, кінець негараздам! Я комусь потрібна! Мене так хвалили!
Спойлер: День виявився жахливим. Такий вид роботи (редактура), специфіка текстів (наукові статті), мова вичитки (українська) – мені не підійшло абсолютно все. Я люблю, пишу та читаю англомовні тексти. Я ненавиджу технічне редагування тому, що я не дуже уважна до деталей, та й мені неймовірно нудно. Я шукала динамічну та жваву роботу, а знайшла щось навіть гірше за фріланс. Я дуже-дуже засмутилася і вирішила туди не повертатися. А також зупинити пошуки.
Віднайдіть баланс
Тож, чи потрібна мені робота мрії? Нє-а. Мені було би цікаво змінити те, що я роблю, це точно. Але ціль та «ідеальна» робота мені насправді не потрібні. Навіть кар’єрою я поки що не надто цікавлюся. Хай усе йде так, як йде. За цей рік я зробила можливе і неможливе для того, аби знайти своє «призначення», яке насправді таке – бути щасливою. Я хочу і буду проживати кожен день як останній, бо він може таким бути. Я не буду чекати якогось дива, не буду будувати кар’єрні плани, бо вони мені не потрібні.
Я щаслива, коли збалансована. Я можу бути ким-завгодно, тому що я – крутий спеціаліст із дуже різноманітним досвідом. Цей рік не пройшов дарма, а багато чому мене навчив, від любові до себе до розуміння власного життя. А письменництво? Що ж, це все ще моє хобі і одне з найулюбленіших занять. Але, тільки хобі.
Порада: Дихайте. Дайте всесвіту здивувати вас. Коли ви не зациклені на якихось речах, вони приходять самі. Дихайте та розумійте, що ви зробили усе, що могли. Далі тільки краще!
Автор: Ксенія Кунах
Якщо ви стикалися з подібним, то вам варто:
— Переглянути погляди на своє життя і на те, яку роботу ви шукаєте.
— Шукайте навчання не просто по відгуках, а дійсно те, яке потрібне роботодавцям.
— Якщо ви не можете впоратися з напрямком своїх думок, краще зверніться на декілька сесій до психолога.
— Позитив, позитив і ще раз позитив. Ви маєте вірити в найкраще.
— Це нормально, не знати, чим ви хочете зайнятися. Пошуки себе також прекрасні, і ваш досвід у різних сферах ніколи не буде зайвим.
— Ви і ваша робота цінна.
Якщо ви спеціаліст у своїй сфері та бажаєте, щоб про вас дізналася аудиторія September — напишіть нам на пошту: writer@september.is . В e-mail вкажіть інформацію про себе, чим ви займаєтеся, та на яку тему бажаєте написати статтю.
Вам також може бути цікаво