У Львові на 86-му році життя помер Ігор Калинець, видатний український поет, дисидент із покоління шістдесятників і багаторічний політв'язень радянських таборів.
Калинець — ключова постать «пізньошістдесятницького» покоління, зразок поета й громадянина, який не розділяв творчість і політичну позицію. Його життя — приклад непохитної любові до свободи, української мови і культури.
Сам Ігор Калинець про свою літературну діяльність говорить так:
«Мій час, однак, був поділеним на певні фази. 60-і роки до арешту 1972 року – це був період «пробудженої музи». Я тоді писав переважно для самвидаву, інколи мої твори потрапляли за кордон... Наступний час моєї біографії – то час «невольничої музи». Я потрапив на дев’ять років в ув’язнення. Цей час має інший присмак, бо я хоч залишався у табірному опорі, але там вже були свої правила і особлива поведінка. І в поезії знайшовся інший спосіб, бо я зважав на цензуру...
Третій період мого часу – це мовчанка. Я змовк як поет. 1981 року я вирішив більше не повертатися до поезії. Чому? Бо мені вже було нецікаво… Час мовчанки тривав до 1987 року... Зрештою став письменником для дітей... Я мушу бути цікавим не тільки комусь, а перш за все собі.
Отож третій том мій – «Муза мовчазна»... Мовчання – не порожнеча і не наповнення, а тривання в написаному в моє творче двадцятиріччя: 1960-ті, 1970-ті роки. Мені цього достатньо»… Звісно, я завжди був серед тих, хто боровся за незалежність України, і, незважаючи на свій пасивний стан, я духовно, серцем разом з молодими революціонерами, з нашими вояками».
Вірші Ігоря Калинця:
«Святий»
Читаю Апостола горобцям при дорозі.
За німб мені тільки куряви мерва.
Позбігалися будяки до храму Божого
та й гатять головами у трухляві двері.
Втікає світ із-під ніг, гей, втікає.
У землю входжу ось-ось по груди…
На старості з простягнутими руками
визираю на шлях із кубельця рути.
Милостині тепер дочекатися годі,
швидше запустить ще хтось опуччям.
Оце підвезли б мене до вдови городу —
на хліб заробив би, горобців пудячи.
«Відьма»
Гасає вітер свавільно на майдані за ринком,
де кози пасе остання в містечку відьма,
де імператор чортополоху здивований прикро,
що сонну імперію непрошений гість відвідав.
— Не за горами зима, — журиться відьма козами.
З левади, де зорі пасуться, найпахучіше сіно.
Та коня де дістати, і дишель зламався у Воза,
а на віник тепер, ік старості, ледви чи б сіла.
Як реп'яхів, не позбутися надокучливих мислей,
що минувся той час — навіть вже не присниться,
коли до Великого Воза запрягався місяць
і відьмі привозив сіна цілу копицю.
«Різдво»
Я сьогодні новонароджений,
я відцурався брезклого віку.
Починаю в яслах із козами
ремигати кометні віники,
смакувати молошне літепло
незайманопервісної цноти.
Очищений від поліпів політики,
перебираю зоряні чотки.
Я знайшов себе у країні колядок
на шорсткім солом'янім килимі.
Наді мною калиноуста Лада
схилилась вишневою калиною.
Книги автора:
Якщо ви спеціаліст у своїй сфері та бажаєте, щоб про вас дізналася аудиторія September — напишіть нам на пошту: september.journal.ua@gmail.com. В e-mail вкажіть інформацію про себе, чим ви займаєтеся, та на яку тему бажаєте написати статтю.