Сьогодні, 4 серпня 1854 року народилася Марія Заньковецька. Жінка, яка стала символом українського театру.
Народилася Марія Адасовська (її справжнє прізвище) в селі Заньки на Чернігівщині — саме це село пізніше дало їй сценічне ім’я. Вона виросла в культурному, хоч і провінційному середовищі, де поруч із релігійністю та традиціями жила пристрасть до народної пісні, оповіді, фольклору.
З дитинства вона проявляла великий інтерес до театру і акторської майстерності. Спостерігаючи за виставами та пробуючи свої сили на домашніх етюдах, вона відчула своє покликання.
Також дівчина співала у церковному хорі, який організував її тато. У Заньках казали, що її голос "проникав у саму душу".
Кар'єра в театрі
Її театральний дебют відбувся 1876 року в Ніжинському театрі. Але справжній вибух стався, коли Марія почала працювати з корифеями української сцени — Марком Кропивницьким, Іваном Карпенком-Карим, Михайлом Старицьким.
Три місяці гастролей росією мали нечуваний аншлаг. Настільки, що навіть російський цар Олександр III запропонував Заньковецькій перейти в імператорський театр і призначив платню 24 тисячі рублів.
"Я не проміняю на 24 тисячі рублів 24 мільйони (кількість українців у той час)", – відповіла Марія.
Марія мріяла про український національний театр, про повноцінну сцену, де звучатиме жива, справжня українська мова. Вона прагнула того, чого не мала сама — держави, яка підтримує культуру, і суспільства, що цінує митця. Але замість оплесків часто були погрози, утиски та політична недовіра з боку імперської влади.
Попри все, вона не зрадила себе. Її мрії стали пророчими: сьогодні її ім'ям названий Національний академічний драматичний театр у Львові.
Особисте життя
Ще зовсім юною вона вийшла заміж за офіцера Костянтина Занька. Подружнє життя було холодним, без справжнього духовного зв’язку. Марія почувалася чужою у світі військових балів та панських салонів.
Саме тоді у її житті з’являється Микола Садовський — актор, режисер, один із корифеїв українського театру. Їх поєднала сцена, пристрасть до мистецтва і схожа вдача — цілковите занурення в творчість. Вони мріяли про спільне життя, але Садовський був одружений, а церква тоді не дозволяла розлучень.
Роман тривав майже 30 років. Потім сталося розчарування і почалася драма. Садовський-Тобілевич "гуляв", каявся, Заньковецька терпіла, прощала, наостанок пішла і від нього, і з його театру.
Її особисте життя стало драмою — тихою, глибокою, без фіналу.
Марія Заньковецька пішла з життя 1934 року, але залишила після себе не тільки спогади про блискучі ролі, а дух української сцени.
Цитати Марії Заньковецької:
Театр для мене, перш за все і після всього, — Храм.
Наша Україна надто бідна, щоб її можна було покинути. Я занадто люблю її, мою Україну, і її театр, аби прийняти вашу пропозицію.
Я кохалась у мистецтві,— любов до сцени стала моїм життям. Я не могла більше боротись зі своїм коханням і, порвавши зо всіма своїми, поступила на сцену.
Я вірю в кращу будучність народу, я вірю, ні, я певна, що вільний геній цього народу створить нову
вільну національну штуку, і ця штука буде стояти в глибокому органічному зв'язку з інтересами народних мас, буде допомагати їх різнобічному розвитку, їх боротьбі за кращу будучність, за красивого духовно і сильного чоловіка.
Якщо ви спеціаліст у своїй сфері та бажаєте, щоб про вас дізналася аудиторія September — напишіть нам на пошту: september.journal.ua@gmail.com. В e-mail вкажіть інформацію про себе, чим ви займаєтеся, та на яку тему бажаєте написати статтю.