Міжнародний день вдів — не просто дата. Це нагадування про тисячі жінок, які втратили своїх коханих через війну, несправедливість чи просто — життя. Ця розповідь — про одну з них.
Ірина Задорожна втратила чоловіка Андрія 20 квітня 2025 року. Його вбила росія.
Рік тому вони стояли перед Богом та брали шлюб, а в цьому році Ірина ховала Андрія.
1. Яким був ваш чоловік? Що перше згадується, коли думаєте про нього?
Андрій був дуже приймаючим. У нього ніколи до мене не було ніяких докорів. Був дуже щедрим, добрим, світлим, стриманим, врівноваженим. Дуже інтелігентним, ерудованим, розумним, прогресивним. Був зрілим як особистість. Свідомим, відповідальним, помічаючим важливе. Дуже глибоко й детально розбирався у дуже багатьох речах. Любив подорожувати, відкривати й вчитись новому.
Людина-дія, а не людина-слово. Його любили і до останнього чекали на цивільній роботі, він працював в ІТ. Користувався великим авторитетом й повагою серед військових товаришів.
Неймовірно добре знав історію України, світову історію, був дуже патріотичним, націоналістичним, ідейним, справедливим. Ще в 14-му хотів піти в “АЗОВ”, але його не взяли. Коли ж повномасштабна почалась — він пішов.
2. Що допомогає вам не зламатися після втрати?
Багато факторів разом.
Те, що я й до цього була стійка в питаннях життя-смерті. Це не була табуйована тема.
Те, що я завжди була дуже реалістична. Чітко знала, що світ несправедливий, що я не застрахована ні від чого, що коли-небудь з ким-небудь траплялось. Розуміла, що це може статись в моєму житті.
Я запитувала у Андрія, що мені робити, якщо він загине. І він казав: “Тобі треба жити далі, виходити заміж знову, родити діток і насолоджуватись життям.” Поки що я не уявляю себе в інших стосунках. Але дуже дякую йому за ці слова, бо знаю, що він хотів для мене кращого.
Також те, що я вмію проживати емоції, добре розумію себе, що потрібно в момент часу, а що не підходить.
Те, що я сама психологиня й знаю етапи проживання горя. Знаю, що гострі емоції зараз — це нормально, що зі мною все нормально і не слухаю, коли мені кажуть, що треба вже переставати плакати. Взагалі нікого не слухаю щодо процесу горювання.
3. Чи звертались ви по психологічну підтримку?
Так, погляд іншого зі сторони, прийняття, присутність поруч (у мене онлайн) і можливість вкотре проговорити те, що так болить — надзвичайно важливі речі.
4. Що вам найбільше хочеться, аби світ знав про вашого чоловіка?
Щоб світ знав, що Андрій Задорожний Достойна й Гідна Людина.
Він віддав своє життя, плани, мрії, щоб хтось інший міг просто жити, бути собою, мав право вибору, міг жити в своїй країні, говорити українською мовою, передавати українські традиції і ненависть до всього російського.
Ніхто не обирає бути Героєм. Обирають лише бути собою, як це робив Андрій.
Я б хотіла, щоб Президент присвоїв йому звання “Герой України” (посмертно). Бо він вартий всіх звань. Клянусь. Тому підпишіть петицію, будь ласка.
5. Що змінилось у вашому погляді на життя після втрати?
Не змінилось, але підсилилось усвідомлення, що треба встигати жити тут й зараз.
Не відкладати важливе й бажане, говорити слова любові, насолоджуватись простим, земним. Помічати життя, зупинятись, уповільнюватись, вдивлятись у захід сонця, вслухатись у звуки літнього грому, вдихати запах абрикосового цвіту, торкатись руки рідної людини і відчувати її шороховатість. Бо все так швидко минає.
А ще у твердженні “Більшість наших проблем не зовнішні, а внутрішні”. Більшість, не всі.
Якщо людина має багато внутрішніх проблем — втрата ще більше підіб’є.
6. Що ви найбільше хотіли б сказати чоловіку зараз, якби могли?
Якби у мене був шанс сказати Андрію щось вже після смерті і знати, що він точно почує, то я б сказала:
“Ти був моїм кращим вибором в житті, чудовим партнером, другом, Людиною.
Я ніколи не перестану тебе любити і дякувати за все прекрасне.
Твоя втрата — шалено велика втрата для мене.
Мені дуже боляче, що ми не мали діток, що у мене немає фізичної частини тебе, а у тебе немає продовження.
Дякую тому, що ти мене навчив, дякую за наш короткий, але такий щасливий шлях.
Дякую за те, що ти віддав життя за Україну, я постараюсь бути достойною твоєї смерті громадянкою.
Постараюсь жити щасливо і обіцяю потурбуватись про твою маму.
Ти все зробив правильно, я знаю, що по-іншому не зміг би. Кохаю сильно. Ти в моєму серці, думках й історіях назавжди.”
7. Що вам хочеться, щоб люди перестали говорити жінкам, які втратили чоловіка?
Для початку вказувати чи радити, що треба робити, якщо вас не запитували:
заспокоїтись, перестати плакати, бути сильною, жити за двох, пити снодійні, антидеприсанти, певним чином одягатись, поводитись.
Радити й допомагати лише у випадку, якщо горююча людина перейшла критичну межу задоволення базових потреб, що загрожує її здоров'ю й життю, чи інших.
Фрази, які не можна казати:
- “Ти ще молода, знайдеш іншого/забудеш.”
- “Чому пустила його туди; чому не виїхали закордон; воно все було не варте того, що він загинув”, — це якщо чоловік військовий і загинув на війні.
- “Йому там погано/не подобається, коли ти плачеш.”
- “Не думай про це так багато, відволічись/працюй/читай/подорожуй..”
Особисто мені дуже боляче було від слів: - “Царство небесне, земля пухом”
- “Там (і жест в небо) теж треба хороші люди” — яке небесне, як земля пухом, де там?
Цього не сприймаю, я б хотіла прожити з ним тут, на цій землі, родити 4-х дітей.
І в 70+ років сидіти перед каміном, слухати звуки тріскотіння багаття й розказувати внукам, якою буремною й, не дивлячись ні на що, щасливою, була наша молодість. Розказувати, що потрібно завжди залишатись вірним собі, своїм цінностям, бути відповідальними перед собою, рідними й країною. Що життя несправедливе і в ньому може не повезти. Що треба йти на компроміси, приймати, пробачати, але росії — ніколи, ні за що.
8. Що б ви сказали іншим жінкам, які теж втратили своїх чоловіків? І які зараз у темряві болю.
Це питання — найважливіше для мене.
Бо тих, хто помер, вже немає.
Але ще є ми, ті, що живі. І просто повинні якось жити далі. По-трішки рухатись далі.
Так, це надболяче, я вас дуже розумію, на жаль.
1. Плачте, де хочете, говоріть, мовчіть.
Валяйтесь на траві, встигайте вдихати повітря, коли накриває знову й знову. Не думайте про думку інших щодо цього. Робіть те, від чого вам стає хоч на міліметр легше після.
2. Просіть про допомогу, якщо потрібно.
3. Не уникайте реальності.
Вона жахлива, але інакшої не дано.
Не створюйте вигляд, що нічого не сталось, не уявляйте, що він просто кудись поїхав. Навпаки, передивляйтесь відео, фото, згадуйте, ходіть по улюбленим місцям, закладам, обговорюйте з близькими, друзями. І так, це ще більш боляче на початку. Але це природньо, це очікувано, це і є горюванням. Так мозок опрацьовує втрату.
4. Не подавляйте емоції.
Втрата того, кого любиш більше всього — це шлях на дно найглибшої океанічної западини. Це втрата цілої галактики. Це дезорієнтація, страх, розубленість, безсилля, відчуття шаленої несправедливості, нерозуміння інших, білю, який роз’їдає, самотності, відчаю. Це ментальне помирання безліч разів на день. Дайте цьому бути, дайте собі час.
Дайте можливість горювати, спуститись на дно. Це дно, але впавши й ставши на нього теж можна відштовхнутись.
5. В нормі гостра стадія повинна пройти.
Відкрита рана затягнеться, але шрам буде завжди нити.
6. Людина здатна прожити смерть близького, в інакшому випадку, ми б не вижили як вид.
7. Депресія й горювання - це абсолютно різні речі.
Які можуть поєднатись, якщо горювання проживати неправильно. Тоді воно стає ускладненим горюванням і може тривати дуже багато років.
8. Візьміть хоча б 1 консультацію у психолога.
Дізнайтесь, які є етапи, щоб ви могли розуміти, чи вписуються ваші реакції й стани в ті умовні рамки.
9. Почуття провини — токсичне і не дає жодної користі. ЖО-ДНО-Ї.
10. Сила не в тому, щоб бути сильним, а в тому, щоб бути собою.
Бути собою зараз - це є бути горюючою людиною.
11. Поступово, з часом, починайте знову нести відповідальність за себе.
Спіть, їжте, працюйте, займайтесь дітьми, реалізуйтесь, хапайте життя. Ніхто не зробить вас щасливішими чи стійкішими краще, ніж ви самі.
Обіймаю, з дозволу, кожну дівчину й дружину, яка втратила найріднішу людину.
Моя мила, це так боляче, я тобі співчуваю від всього серця. Не втрать себе.
Просто живи, відчувай і будь собою.
Якщо ви спеціаліст у своїй сфері та бажаєте, щоб про вас дізналася аудиторія September — напишіть нам на пошту: september.journal.ua@gmail.com. В e-mail вкажіть інформацію про себе, чим ви займаєтеся, та на яку тему бажаєте написати статтю.