Авторка статті: онлайн психолог та професіонал у своїй сфері Ірина Павлюк
Насправді у всіх нас є ді пари батьків. Одні реальні люди, яких ми називаємо мама і тато, а інші - інтроектовані об'єкти, які звучать у нашій голові нашим же голосом. Ці внутрішні батьківські фігури можуть бути турботливими, теплими, але частіше вони вимогливі та критикуючі.
Скажу по секрету, коли ми звинувачуємо батьків у своїх бідах частіше за все ми незадоволені саме внутрішніми об'єктами, а не реальними людьми
Уявіть зараз, що у вас щось не вийшло, пригорів пиріг, не встигли виконати завдання по роботі або просто ви втомлені і нічого не хочеться робити, і тут в голові починається: "Ну от, я так і думала, ти тупа курка, навіть пиріг спекти не можеш"; "Ось, знову не виконала все вчасно, ти просто невдаха і завжди такою будеш"; "Що знову лежиш на дивані? А Танька он жопу качає, в зал ходить, пп сніданки готує. А ти, жирабасіна, валяєшся день і ніч на дивані" і так далі. Знайомі формулювання?
Це говорить ваш внутрішній критичний об'єкт, який роками як губка всмоктував у себе усі необережні висловлювання оточуючих людей про вас, об які ви ранились, і сформував їх в ці болючі слова.
⠀
Утім, є інша частинка, настільки маленька, що часто ми її просто не помічаємо за гучним голосом Критика. Це та терпляча, добра внутрішня мама, яка помічає ваші емоції, дає їм їх пережити, не сварить вас, а підтримує. Може ви колись чули у себе в голові слова: "Ну нічого страшного, що не вийшло, зате ти спробувала, а це вже на крок більше, ніж було до того. Ще разочок спробуєш і буде краще і так потихеньку у тебе вийде" або "Це було дуже складне завдання і замало часу аби виконати його вчасно. Ти і так зробила велику частину роботи, яку не хотів робити хтось інший" і "Полеж на дивані, ти втомилась, а як відпочинеш, то можна піти погуляти або покататись на велосипеді. Це буде класно!".
Ця дружелюбна частинка настільки мала, бо ми могли мало чути доброго про себе або постійно відчували, що щоб ми не робили і як би гарно себе не вели - цього замало.
Наприклад, принесе малеча малюнок показати дорослому, будь то вчитель чи хтось із рідних, хоче похвалитись і показати якими милими закарлючками він намалював собачку. А у відповідь чує: "хм, а чого ти не домалював йому будку? чого нема миски з їжею? іди ще помалюй". Той дорослий може навіть не мав нічого поганого на увазі, він втомився і хоче зайняти дитину, щоб ще 2-3 хв посидіти у спокої, утім для дитини це звучить так "те що ти робиш недостатньо хороше і ти недостатньо хороший для мене".
Одне із завдань психотерапії полягає у тому, аби допомогти розвинути та взростити у вас цю турботливу частину аби вона стала більшою та сильнішою за критичну. На жаль, зробити це самостійно практично нереально, бо наша психіка розвивається у стосунках з іншими людьми. А те, що втрачене в стосунках можна відновити лише у стосунках.
⠀
Коли наступного разу почуєте у голові голос Критика, згадайте цей пост, та зверніться до своєї внутрішньої турботливої мами. Почуйте її.
Якщо ви спеціаліст у своїй сфері та бажаєте, щоб про вас дізналася аудиторія September — напишіть нам на пошту: writer@september.is . В e-mail вкажіть інформацію про себе, чим ви займаєтеся, та на яку тему бажаєте написати статтю.
Вам також може бути цікаво