.
Продовження про Депресію. Частина 3, з 5.
Автор статті Юля Ульянова, дівчина, яка пережила Депресію і хоче поділитися своєю історією. Юля поетеса і автор збірки: "Шторм", яким ви можете ознайомитися на її сайті: https://juliapoetry.com
Якби я мала змогу розмістити своє послання на великих білбордах по всій країні, то це був би білий фон і напис на ньому: «Не слухай їх. Депресія — не для слабаків.» Можливо, мало хто збагнув би цей посил, але мені хочеться вірити, що на нього відгукнулися б саме ті, хто знає, про що ці слова.
Суспільство звикло звинувачувати жертв насилля, а не насильників, те саме відбувається і з психічними розладами. Суспільство шеймить тих, хто має психічні хвороби або навіть психологічні проблеми, і вперто не хоче розібратися з цим питанням глибше. Адже депресія — це хвороба, факт.
Саме тому говорити про неї так страшно і соромно. На жаль, людина, яка вирішила поділитися з іншими своєю проблемою, частіше наштовхнеться на критику або знецінювання, ніж на підтримку і розуміння. Так, знецінюють і звинувачують, не маючи злих намірів. Але й жертву зґвалтування звинувачують у тому, що «треба було не так одягатися (навіть якщо на ній були джинси й кофта), і не треба було ввечері йти по вулиці самій». Не маючи злих намірів, теж можна скривдити. Наприклад, сказавши людині в депресії, що «ця її депресія — звичайнісінька лінь і ниття». Звичайно, після такого людині не хочеться говорити про свою проблему, здається, що легше промовчати і перетерпіти на самоті.
Просто уявімо собі ідеальну картинку: людина розповідає про свою депресію, а суспільство відповідає їй підтримкою і розумінням. Оточуючі кажуть, як страшенно пишаються стійкістю і мужністю цієї людини, близькі з розумінням ставляться до її почуттів, а замість жалості чи звинувачень, допомагають пройти психічну хворобу й одужати. Розумію, що ті, хто ніколи не мав цієї проблеми, зараз може читати й думати: «Якось занадто. Це ж не рак, ніхто не помирає, навіщо так драматизувати?». Коли я бачу, що мене не розуміють, я лише відповідаю, що щиро рада цьому, адже ви ніколи не відчували на собі, яким пеклом можуть бути психічні розлади. Ті, хто не проходили її, не зможуть повністю зрозуміти тих, хто з нею бореться. Але вони можуть намагатися зрозуміти, відкидати упередження, відмовлятися вірити у міфи навколо цієї теми, зупиняти бажання звинуватити хворого у «ліні та слабкості». Вони можуть хотіти зрозуміти. І я вірю, що цього вже достатньо.
Кажучи про пекло, я маю на увазі той факт, що психічні проблеми відбуваються всередині, і їх майже ніколи не видно ззовні. Депресія — хвороба, яка впливає на безліч функцій організму, а такий на психологічний та психічний стан. Хоч її прояви не такі очевидні, як скажімо, гіпс на зламаній руці, але вона вражає людину безліччю внутрішніх симптомів, в тому числі й душевних. Всередині розгортається війна, і тільки той, хто несе цю війну, про неї знає. Важко їхати в метро чи автобусі, робити звичну роботу, сидіти зі знайомими в кав’ярні, мити посуд чи вибирати овочі у супермаркеті, коли насправді тобі хочеться кричати від безсилля. Життя навколо біжить повним ходом, сонце встає кожного ранку, люди чогось досягають, чимось займаються — вони живуть. А ти просто хочеш кричати від болю. Кричати так, ніби у твоїх грудях утворилася величезна діра. Це боляче, це заважає тобі почуватися нормальним, і ніхто не бачить цієї діри. Саме тому це так важко, бо з виду ти просто собі йдеш по вулиці, працюєш, займаєшся звичними справами, або лежиш у ліжку і цілодобово дивишся серіали. Однак ніхто не розуміє як насправді тобі муляє ця діра у грудях.
Саме тому я написала би: «Депресія — не для слабаків» і розвісила би по всіх білбордах ці слова. Тому що хочу, щоб кожна людина, яка проходить подібне, знала, що вона сильна, смілива і мужня. А ще тому, що це останнє у що хочеться вірити, коли знаходишся в епіцентрі власного пекла.
З моменту як я усвідомила цю хворобу в своєму житті і почала лікування, я мала багато розмов з тими, хто також підозрював у себе депресію або вже точно знав про цей діагноз. Із моїх спостережень за собою та іншими людьми — людина в депресії вірить в те, що вона погана людина. Я так само довго у це вірила. Думка про те, що в усьому винувата моя лінь, слабкість характеру, відсутність сили волі, тупість — здавалася цілком раціональною, тим паче, мені з дитинства тлумачили подібні речі вдома й у школі. Тому, коли депресія прокралася у моє життя, мені здалося, що винна в цьому я сама, адже погано старалася, робила щось (або все) неправильно, була не такою розумною і впевненою як інші. Однак ви б у це ніколи не повірили, якби ми були знайомі особисто. Бо в цьому дійсно немає правди. Одним з найнебезпечніших симптомів депресії є оця сама внутрішня брехня. Це дуже важливо, почуйте це: депресія впливає на думки і може змінювати ваше уявлення про себе самих, оточуючих людей і навколишній світ. Може здаватися, що ти погана, слабка, лінива, гірша за всіх, дурна; що інші люди ненадійні, підступні, ні на кого не можна покладатися, нікому не можна вірити; що ти нікому не потрібна і нікому не цікава; що весь світ взагалі якесь болото, в якому всі ми безнадійно застрягли. Варіацій таких думок може бути безліч, але ви вловили суть, так? Депресія отруює думки, але хворий про це не знає і сприймає їх як свої власні, як істину. Він в них вірить.
Дивіться як це працює: я кажу своєму другу, що він сильний і я вірю в нього, але друг не взмозі почути і сприйняти такі слова. Натомість, він починає наводити сотні аргументів про власну безнадійність та слабкі сторони. Так само я підтримую свою подругу словами: «Ти ні в чому не винна, і все, що з тобою відбувається — симптоми хвороби, а не твоя провина», а вона просто не вірить. Вона не може повірити. Ось так працює депресія.
Хороша новина — з цим можна працювати. Люди мають знати, що погані думки — це симптом депресії, і добре було б знати взагалі всі симптоми цієї хвороби. Більш глибока обізнаність допоможе не звинувачувати себе, а розпізнати сигнал і звернути увагу на свій стан. Так само з поведінкою близьких — можливо, вона змінилася не через те, що людина стала «поганою», а через те, що просто захворіла.
Знання симптомів — вирішуючий фактор. Поясню на прикладі. Уявіть собі ситуацію однієї сімейної пари: чоловік і жінка живуть разом три роки, добре один одного знають, в них міцні стосунки, і вони щасливі разом. Останні два-три тижні чоловік помічає дивну поведінку своєї дружини. Зазвичай вона любить вставати раніше за нього, займається йогою, випиває склянку води з лимоном, а тоді готує сніданок. Зараз же вона не встає раніше одинадцятої години, в’яло йде в душ і просить чоловіка взяти сніданок на себе. Вона перестала бути такою енергійною і веселою, якою була раніше. Чоловіка, в свою чергу, це непокоїть, однак він не знає про те, як проходить депресія і спирається на ті знання, що має.
Звичайно, йому починає здаватися, що кохана так довго валяється в ліжку, тому що в неї просто забагато вільного часу. “Вона постійно сидить вдома останнім часом, у неї немає великої завантаженості, — думає він, — і взагалі багато ниє, що їй сумно! До того ж, у неї виникають тривожні думки ніби вона бездара і нічого не доб’ється у житті.”
Він пояснює це тим, що вона стала лінивою, має забагато вільного часу, та від нудьги придумала сама собі всі ці «страждання». Він, як і раніше, любить свою дружину, добре до неї ставиться і не бажає їй зла. Проте тепер чоловік переконаний, що знайшов причину її поганого настрою і самопочуття. І от, уявімо, одного ранку, коли жінка знову прокинулася об одинадцятій і повідомила чоловікові, що в неї немає сил зробити сніданок, то він вирішив розповісти їй свої підозри. Припустимо вона так само небагато знає про депресію, хоча і підсвідомо розуміє, що є глибша причина її поганого стану, однак жінка «ковтає» діагноз чоловіка.
Отже, тепер вони “з’ясували” проблему. Справа точно у лінощах та відсутності серйозних справ! Тому, час стати більш дисциплінованою: вставати за будильником, складати розклад дня, а до йоги і сніданку додати щось інтелектуальне. Наприклад, слухати освітні подкасти і лекції під час готування на кухні.
Звичайно, чоловік лишається задоволеним після розмови, адже йому здається, що проблему вирішено. Тілько от жінка відчуває провину за свою поведінку, а тому погоджується із коханим та обіцяє виправитися. Проходить день, два, тиждень, а в неї не виходить. Жінку не покидають думки про свою лінь та жалюгідність, і здається ніби чоловік дивиться на неї як на слабку, бо не виходить бути такою продуктивною і веселою як раніше. Все це засмоктує її в ще глибшу яму, а тривога росте. Як наслідок: псується якість сну, з’являються панічні напади, щодня сильна втома, навіть одразу після підйому — тепер немає сил вже навіть на прості буденні справи. Життя цієї жінки починає розвалюватися, а стосунки з чоловіком стають холоднішими, адже вона відчуває як її звинувачують у слабкості. Згодом депресія стає серйознішою і набуває хронічного характеру, з’являється тривожний розлад. Вона перестає спілкуватися з друзями і заводити нові знайомства, все менше виходить з дому, а заняття, які любила раніше, більше її не цікавлять.
Тепер уявімо таку саму ситуацію, але змінимо реакції обох партнерів. Припустимо, що вона знає про перші «дзвіночки» депресії і розпізнає їх з самого початку, а тому звертається до психолога або психіатра. За деякий час жінка повністю виліковується, а чоловік підтримує її в цьому, допомагаючи чим скоріше одужати. Інший варіант такий: жінка майже нічого не чула про депресію, але чоловік її чув і відразу впізнає перші симптоми. Він говорить про своє занепокоєння її нетиповою поведінкою і ні в чому не звинувачує кохану. Натомість він каже про симптоми депресії, і вони разом шукають інформацію в Інтернеті та в книжках, після чого жінка вирішує звернутися до спеціаліста. Проходить час — вона одужує і повертається до свого звичного життя.
Одна ситуація, різні реакції і, як наслідок — різний результат.
Сотні життів руйнуються через те, що ми мовчимо. Одні з нас мовчать, коли потребують допомоги, бояться здатися слабкими, дивними або «нитиками», бояться, що їх не зрозуміють. Інші ж мовчать, коли бачать, що комусь потрібна допомога. Не знають чим допомогти, не хочуть дізнатися справжню причину, обирають «легший» шлях і звинувачують хворого в хворобі.
Думаю, кожен може пригадати як мінімум одну відому людину, яка покінчила самогубством. Реакція суспільства на такі ситуації зазвичай — подив. “Як так?! Адже у нього/неї все було прекрасно: популярність, слава, гроші, будинки, машини, улюблене заняття.” Такі випадки трапляються не тільки в світі знаменитостей, але й у звичайному світі. А відбуваються такі трагедії, тому що людина може місяцями та роками носити всередині чорну діру й не знати як з нею жити. Вона займається звичними справами, робить вигляд ніби все нормально, щоб не здаватися слабкою. Вона посміхається та навіть робить важливі і класні речі, а потім обриває своє життя. Або буває так, що людина місяцями ховається від світу, відрізає від себе спілкування, не займається більше улюбленими справами, а потім обриває своє життя. І вони не знають, як з цим жити, а інші не знають, як допомогти.
Я навмисно підняла вас, читачі, на самий драматичний пік депресії. Звичайно, не завжди і не у всіх хвороба проходить так складно, але я мала на меті змалювати картину, від якої страждають безліч людей. Це можуть бути ваші колеги, знайомі, родичі, чи навіть ви самі. Хтось мусить говорити про це пекло для того, аби воно стало менш самотнім для тих, хто в ньому сьогодні.
Депресія — не для слабаків.
Слабкі люди — це ті, хто не розвиває критичного мислення, не має співчуття до інших, судить людей за власними критеріями «чорного і білого».
Слабкі люди — це ті, хто боїться поглянути в очі проблеми і назвати речі своїми іменами, тому що не хочуть нести відповідальність.
Слабкі ті, хто не може розгледіти серце іншої людини за її проблемами. Це ті, хто засуджує чужу війну, замість того, щоб підтримати.
Лише таких людей я вважаю слабкими.
Все інше — сила.
Сила в тому, щоб продовжувати своє життя, яким би нестерпним воно не здавалося сьогодні. Мати у серці хоч крихту надії і віри, оберігаючи цю крихту.
Сила в тому, щоб взяти відповідальність за своє життя і почати собі допомагати.
Сила в тому, щоб стати поруч із кимось і сказати: «Я триматиму твої руки, коли в тебе не буде сил. Тільки не опускай їх». Мужність в тому, аби ділитися з іншими про свою внутрішню війну і не лишатися наодинці. Любов в тому, аби поважати тих, кому сьогодні гірше за тебе, аби не підносити себе вище за когось.
Справжня сила — у любові, і вона є в кожному з нас.
Ми щодня робимо свій вибір.
Людина, що хворіє депресією, мусить взяти на себе відповідальність, адже ніхто за неї цього не зробить. Лікування і одужання починається з власного рішення: “я хочу одужати і робитиму для цього все, що потрібно”. А, коли людина приймає таке рішення — їй необхідна підтримка.
Кожен з нас може бути цими розуміючи очима для іншого, цією необхідною допомогою, вірою. Кожен з нас може бути любов’ю.
Якщо ви спеціаліст у своїй сфері, вам є про що розповісти і ви бажаєте, щоб про вас дізналася аудиторія September — напишіть нам на пошту: writer@september.is або в Телеграм: @september.cooperation. В повідомленні вкажіть інформацію про себе, чим ви займаєтеся, та на яку тему бажаєте написати статтю або відразу висилайте готовий матеріал.