Депресія. Любов сильніша за страх. Історія однієї депресії. Частина 2.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, депресією страждає близько 300 мільйонів людей по всьому світі. В Україні депресія це найбільш поширена проблема серед психічних розладів. Українці страждають депресією значно частіше, аніж жителі країн Європейського Союзу. А показники захворюваності у нас продовжують зростати.

Депресія – це захворювання, при якому людина тривалий час (не менше двох тижнів) почувається пригнічено, втрачає інтерес до занять, які раніше приносили задоволення, а також не може робити повсякденні справи. 

— цитата з офіційного сайту МОЗ України. Але, крім важливих фактів і термінів, є не менш важлива складова — особиста.

Що насправді відчуває людина в стані депресії? Чому слова “ментальне здоров’я” лише зараз починають набувати популярності у нашому суспільстві? Чому суспільство не знає як правильно допомогти і підтримати людину у тяжкому емоційному стані?

Автор статті Юля Ульянова, дівчина, яка пережила Депресію і хоче поділитися своєю історією. Юля поетеса і автор збірки: "Шторм", яким ви можете ознайомитися на її сайті: https://juliapoetry.com

У вересні 2019-го, коли я почала лікування депресії, я була би дуже рада почути історії людей, які проходили подібні речі і які змогли це подолати. Тому я хочу, аби  зараз моя історія стала підтримкою для тих, хто переживає труднощі, хто надто сильно втомився навіть чогось хотіти, хто переживає кризу і потребує розуміння. Я думаю, що всі терміни можна знайти у Google, а цей текст нехай стане тим самим мовчазним і люблячим поглядом, у якому читається: я тебе справді розумію. Те, що ти проходиш — дуже важливо.

Я не скажу тобі, що ти сильна або сильний, бо це останнє, що хочеться чути.

Я скажу, що це твій шлях і, навіть у найсильніший шторм, він унікальний, цінний і прекрасний.

Я з тобою.

Отже, у вересні 2019-го я вперше почула від своїх лікарів слово «депресія». На той момент я не хотіла у це вірити. Мені здавалося, що депресія — це щось далеке від моєї реальності, надумана хвороба з підліткових років, недозволена розкіш. Можна мати лише «справжні» хвороби, а депресія — це щось таке, чого навіть на роботі не скажеш. Ніхто не видасть лікарняний, коли в тебе депресія, ніхто не бажатиме одужання. Максимум скажуть щось на кшталт: «Ой, ця депресія зараз у всіх. Не накручуй себе. Може тобі треба взяти більше проєктів, щоб не було часу на всілякі сумні думки?»

Вірю, що часто люди можуть знецінити твою проблему ненавмисно, але від цього не легшає. Коли я почула слово «депресія» від лікаря, я була в цьому стані вже дуже довго. Воно схоже на хвилі. З підліткового віку мені то ставало нестерпно погано, то знову нормально — і так по колу. За ці роки я так багато разів чула від близьких, друзів та знайомих «поради» не накручувати себе, не страждати фігнею, не робити з мухи слона, не нити, знайти нормальну роботу. Одного разу я навіть пішла на співбесіду у McDonald’s, адже друзі переконували, що всі мої проблеми закінчаться тоді, коли я піду на тяжку роботу. Мовляв: «У тебе просто не залишиться часу на цю фігню». Але у McDonald’s мене не взяли, бо я їм здалась занадто тендітною дівчинкою, яка не витримає й одного дня на касі чи на кухні. І вони мали рацію. Мій стан — і психологічний, і фізичний — залишав бажати кращого. В мене майже ніколи не було сил, інколи навіть на прості побутові справи. Дванадцятигодинного сну було недостатньо. Було повно інших симптомів в організмі, які на перший погляд не мають нічого спільного з психічним розладом, але, як я дізналася згодом, наш психічний стан тісно пов’язаний із фізичним. Саме тому тема ментального здоров’я здається мені життєвоважливо.

Мені довелося зустрітися зі словом «депресія» віч-на-віч і з’ясувати своє справжнє ставлення до нього, до себе та свого життя. Тоді і почалося найцікавіше. Я читала статті в Інтернеті та уривки з книг з психології, мені хотілося дізнатися якомога більше про свого ворога, бо тоді я б відчула, що знаю його, а отже подолаю. 

Я з дитинства вважала себе християнкою, а у п’ятнадцять років почала ходити до протестантської євангельської церкви. Це було корисно і добре для мене, але мало й негативні наслідки. Я завжди любила Ісуса і розуміла у кого й чому я вірю, але, зіткнувшись з депресією. я почала чесний діалог з усіма своїми переконаннями. Я зрозуміла, що віра і релігія для мене абсолютно різні, часом навіть протилежні поняття. Віра йшла із серця, а релігію мені нав’язали ззовні — і тепер вона сиділа в мене на плечах і шепотіла у вухо: «Тобі має бути соромно за те, що в тебе такі проблеми. Це означає, що в тебе слабка віра! Можливо, в твоєму житті є якийсь гріх. Депресія — це не хвороба, це від лукавого. Віруюча людина немає використовувати таких слів.» Божевілля, правда?

Я зазирнула у саму глибину свого серця, дійшла до самого дна і сиділа там, допоки не відділила своє від нав’язаного, допоки не зрозуміла що насправді думає і відчуває справжня я. Це було важко, місцями боляче і дуже страшно. Поставити під питання все, у що вірила і що знала про себе, світ і людей! Дуже важко. Однак, це принесло великі і цінні зміни — саме вони допомогли мені бути чесною і сміливою надалі.

Залишивши позаду всі стереотипи і нав’язані суспільством, релігією та родичами переконання, я визначила наступні речі:

1. Депресія — це хвороба. Така сама як гастрит чи гайморит, тільки основними проявами в неї є психічні, і інколи фізичні симптоми. Якщо в мене болить зуб, я йду до лікаря, все просто. То чому, якщо в мене є симптоми психічних розладів, я маю сварити себе, відчувати провину, думати, що я лінива, слабка і гірша за інших. Мені просто потрібна допомога.
2. Суспільство поки що майже нічого не знає про депресію, панічні розлади, тривожні розлади і т.д. У пострадянському просторі ще й досі соромно сходити до психолога чи психіатра, адже раніше це вважалося все одно, що визнати себе «психом». Тому люди здебільшого не вміють чи не хочуть підтримувати один одного правильно. Це важко, але потрібно це визнати.
3. Незважаючи на це, є й ті, хто готовий приймати тебе без оцінок, хто захоче зрозуміти твої почуття і допоможе пройти цю боротьбу. Таких людей менше, але вони варті того, аби їх шукати.
4. Депресія буває різних форм і протікає в усіх по-різному. Моя історія — тільки моя історія, в іншої людини буде своя. Але найголовніше — це чесність із собою та здорова підтримка близьких.

Хочу приділити більше уваги тезам 1 та 4.

Я справді вважаю, що до депресії потрібно ставитися не як до власного недоліку чи слабкості характеру, а як до хвороби. Це допоможе виявити її на ранніх етапах та надати собі або близьким своєчасну допомогу. Я хочу жити у суспільстві, де людину не будуть звинувачувати та шеймити за психічні розлади, емоційні складнощі та психологічні кризи. Чим більше ми будемо дізнаватися про депресію, засоби боротьби із нею та профілактику, тим більш спокійно й адекватно ми будемо ставитися до таких проблем загалом. 

Ось чому я наголошую на тому, що коли в тебе застуда, грип, ангіна, чи, коли в тебе депресія, панічні атаки, проблеми зі сном і тривога — це однакові ситуації, які потребують професійної допомоги та лікування.

Проте, далеко не в усіх випадках депресію необхідно лікувати саме медикаментозно, не завжди навіть потрібна консультація лікаря-психіатра. Як я вже казала, депресія буває різних форм та різної інтенсивності. Комусь можуть допомогти декілька місяців психотерапії, комусь навіть прості дихальні вправи, йога, правильний відпочинок і харчування. Якщо ви помічаєте за собою не властиві вам прояви і вас це турбує, тоді варто приділити цьому увагу і розібратися. В Інтернеті є зручний тест для перевірки психічного стану — «Шкала депресії Бека». Він допомагає зрозуміти, чи є у людини депресія, чи потрібно вживати якихось заходів. Але в жодному разі не рекомендую ставити собі діагнози самостійно, це може лише нашкодити вам. Зверніться до психолога, психотерапевта чи до психіатра. Маєте фізіологічні симптоми? Спробуйте спочатку піти до сімейного лікаря. Можливо, те, що здавалося вам депресією, насправді виявиться проявами стресу, які призвели до депресивного стану, але ще не переросли у депресію. 

В будь-якому випадку, я бачу велику проблему в тому, що люди бояться своєчасно звернутися по допомогу, через це ситуація може погіршуватися. І справді, я часто зустрічаю людей, яких турбує їх психологічний та фізичний стан, але піти до психолога чи лікаря їм не дає страх. «А що, якщо виявиться, що я себе просто накрутив(ла) і ніяких проблем у немає? Я буду виглядати смішно.», або «А раптом виявиться, що зі мною відбувається щось серйозне? Мені страшно.»

Особисто я з тих людей, хто навпаки готовий піти до будь-якого лікаря, аби з’ясувати стан здоров’я якомога швидше. Тому і почала спроби лікування ще в 17 років. Правда на той момент я й гадки не мала, що причиною мого поганого самопочуття може бути депресія. Я ходила до безлічі спеціалістів: гастроентеролога, гінеколога, мамолога, ендокринолога, терапевта, ЛОРа, хірурга. Я здавала аналізи і проходила огляди, але всі лікарі або лікували симптоми, або просто казали, що не знають причин моєї недуги. 

Лише у 23 роки я наважилася знову розпочати «розслідування», звернулася в приватну клініку, розповіла лікареві всі симптоми (навіть ті, що здавалися мені дивними). Після чого, за декілька тижнів, ми з’ясували головну причину моєї хвороби.

Це дуже сильне відчуття— відчуття, що ти про себе подбала, зробила все правильно і тепер знаєш діагноз. Тепер ти можеш допомогти собі, адже маєш контроль над ситуацією. Тепер ти не просто сидиш у машині, яка везе тебе невідомо куди, і ти не здатна щось зробити. 

У випадку, якщо з вами дійсно все гаразд, і ви дарма переймалися — можна просто посміхнутися і сказати: “Це ж прекрасно! Моє здоров’я у нормі”. Я вдячна/ вдячний собі, що зясувала/ з’ясував це і тепер можу повертатися до звичного життя. Гірше від цього точно нікому не стане.

Отже, найголовніша думка, якою я хочу завершити цю статтю, але не цю історію — все в наших руках. Як би банально не звучали ці слова, але ніхто, крім нас самих, не знає, що ми відчуваємо і проходимо. Якщо вам здається, що останнім часом ви самі на себе не схожі, якщо вас турбує ваш емоційний, психічний чи фізичний стан, краще подбати про себе вчасно, ніж жити з постійною тривогою на фоні і боятися. Рішучі дії сильніші за страх.

Не бійтеся проявляти любов до себе, навіть, якщо на даний момент не відчуваєте підтримки зі сторони. 

Photograph: Марина Горошовська

Якщо ви спеціаліст у своїй сфері, вам є про що розповісти і ви бажаєте, щоб про вас дізналася аудиторія September — напишіть нам на пошту: writer@september.is або в Телеграм: @september.cooperation. В повідомленні вкажіть інформацію про себе, чим ви займаєтеся, та на яку тему бажаєте написати статтю або відразу висилайте готовий матеріал.