Як позбутися тривоги та страхів?

Головна проблема людини XXI століття у світі з надлишковою інформацією – це тривожність. Про те, як з нею впоратися, нам пояснив перший публічний психотерапевт країни Андрій Курпатов, який нещодавно перевидав свій найважливіший бестселер «Щасливий за власним бажанням» – посібник, який допоможе позбутися стресу, неврозів та інших проблем з ментальним здоров’ям.

Що таке тривога?

Подивіться на своє життя. Як ви реагуєте на галас, понукання, сльози? Які почуття викликають у вас холодне ставлення керівника, невдоволене буркотіння батьків, примхи дітей, різкість чоловіка? Як ви переживаєте зраду та брехню? Чи знайомі вам страх, тривога, почуття провини? Чи знаєте ви, що таке самотність? Вас турбує стан вашого здоров'я? Ви буваєте недовірливими, дратівливими, нервозними? Чи непокоїть вас безсоння? Наскільки важко ви переживаєте втрату друга, автомобіля, гаманця? А наскільки вдоволені ваші мрії та бажання? Ви йдете на роботу з насолодою? Чи повертаєтесь додому ви з тими ж емоціями? А у вас ніколи не виникає бажання все покинути й поїхати світ-заочі? Вам буває просто погано? Буває? А вам знайоме відчуття, коли всі дістали? А ви… Насправді цей перелік може бути нескінченним. Тепер розумієте, що я не перебільшую? І висновок тут один: проблеми є, і це слід визнати.

Оскільки психологічні проблеми та стрес — це реалії сучасного життя, потрібно знати та розуміти, як з ними впоратися. Життя висуває нам свої вимоги й, здається, не збирається зупинятися. Хто не встигає за обертами, той потрапляє до його жорна. А для того, щоб відповідати темпам життя, для того, щоб повноцінно існувати, потрібне неабияке психологічне здоров'я.

Сучасна людина перебуває під владою тривоги. Це дійсно так. Усі ми надзвичайно тривожні, хоч і часто-густо не помічаємо цього, оскільки вже давно звикли. Тепер нам це видається майже нормальним. Проте що в цьому нормального? Нормальним є тільки те життя, яке тішить людину. Якщо цього не відбувається, тоді однозначно щось не так. І, на мою думку, я навіть знаю, що саме.

Ми страшенно боїмося своєї тривоги та своїх проблем. У безглуздому передчутті неспокою, яке відоме всім без винятку, ми біжимо геть, як боягузливі зайці, заклавши за пазуху свої довгі тремтячі вуха. Але ж ви й самі повинні знати, що, якщо собака бачить людину, яка тікає, вона інстинктивно зривається з місця і стрімголов мчить за нею вслід, доганяючи нещасну гучним гавкотом. Звідси й висновок: якщо ви демонструєте свої п'яти, ви фактично змушуєте гнатися за собою. За втікачем тільки лінивий не поженеться. Хто відмовиться від насолоди розділити перемогу, отриману без будь-яких перешкод?

Якось Франклін Рузвельт сказав чудову фразу: "Єдина річ, яку потрібно боятися, - це страх". Але вся біда в тому, що ми боїмося цього не так, як слід. Якби страх перед страхом був би усвідомлений нами як засіб боротьби з ним, якби він змусив нас зупинитися і зібратися з силами, це привело б нас до перемоги над панікою. Але насправді відбувається протилежне. Лякаючись страху, ми готуємо йому ґрунт, ми дбайливо удобрюємо та поливаємо його, ми робимо все, щоб страх увійшов у нас і зробив свою темну справу. Ми схожі на засудженого до страти, який сам риє собі могилу. Поміркуйте самі, побоюючись страху, ви визнаєте його силу та владу над собою. Будь-який страх позбавляє людину сили й здатності протистояти напасті, він змушує заплющити очі й впасти на коліна. Тривога паралізує. Переживаючи страх, ви власноруч віддаєтесь на милість переможця. Якщо ви боїтесь свого страху та своєї тривоги, ви власноруч обеззброюєте себе перед їхнім обличчям, ви позбавляєте себе здатності чинити опір.

Ви самі віддаєте йому ключ від своїх володінь, всі права та можливості. До того ж це права на вас! Ви довіряєте себе власному страху. На що можна розраховувати після цього? Ви злякалися, що настане тривога, - і вона приходить. Не може не прийти, адже ви вже здалися! Самі! Чому ж вас тепер не взяти тепленькими? Це було б навіть смішно, якби не було так сумно, адже ви здалися ще до того, як вона заволоділа вами! Ви не тільки не чините опір, ви покірно віддаєтесь їй. Вона, можливо, і не наважилася б напасти на вас, але ж ви самі підняли руки! Навіщо ж із вами після цього церемонитися?

Так, потім ви будете чинити опір, казатимете собі, що всередині вас є сила, що ви з усім впораєтеся. Але після бійки кулаками не махають. Тепер вона піде тільки тоді, коли сама того забажає. Тепер це її право вирішувати, що й коли. Вона піде після того, як насититься, коли випалить вас вщент, коли ви відмовитеся від надії, втратите віру та здатність відчувати світлі емоції. І піде тривога лише на якийсь час, адже тепер заволодіти вами можна навіть без зусиль. Вона надходить, наче древні варвари, наче монголо-татарські полки — все, що можливо, вона забирає як видобуток, а решту (те, що не може взяти) тривога знищує.

Так поводиться тривога після того, як ви віддалися їй. А винен у цьому ваш страх перед страхом, ваше поклоніння болю та стражданням, ваша слабкість та патологічна полохливість. Що в тривозі є таке, чого слід боятися? Хіба вона сама по собі може позбавити вас життя, кохання та радості? Ні, вона не в змозі цього зробити, поки ви самі покірно не принесете їй все це на блюдечку із золотою облямівкою.

Ви знаєте, що таке тривога? Мусимо визнати: це не рідкість. Чи пам'ятаєте ви останній її візит? Зазвичай під час відповіді на це питання люди починають згадувати шкільні іспити або щось подібне, щось на значній відстані від цього моменту. Адже тривога — це реальність кожного божого дня, проте ми настільки звикли до неї, що вже зовсім її не помічаємо. Страх став частиною нашого життя, і ми тривожимося так само «природно», як і їмо чи дихаємо. «Як мине день?», «Чи не запізнюся?», «Чи зможу втриматися, щоб не висловитися чи не розплакатися?», «Чи не застуджуся?», «Які сюрпризи чекають на мене на роботі?» — все це є проявами тривоги, але зазвичай ми не помічаємо того, що напружені та стривожені. Нам потрібна якась надзвичайна подія, щоб зрозуміти, що ми дійсно тривожні.

Багато людей звертаються за допомогою до психотерапевта, розуміючи, що їхній душевний добробут котиться під гірку, що тривога увійшла в раж. До того ж вони дуже дивуються, коли психотерапевт каже їм, що тривога була в них і раніше, причому у величезній кількості, а зараз вона просто почала вихлюпуватися за межі. Непомітна — значить нереальна. Не доводьте себе до цього, розпізнайте її раніше, ніж «справа буде зроблена».

Механізм позбавлення тривоги

Патологічною ланкою, яка веде до тривоги і яку насамперед потрібно знайти та вичленувати, є страх виникнення самого неспокою. Ця процедура має бути проведена заздалегідь, якомога раніше. При перших же провісниках виникнення страху, в той самий момент, коли у свідомості тільки прослизнула шалена думка про можливість виникнення тривоги, потрібно розглянути початок паніки і зафіксувати страх, що виникає.

Тривогу потрібно спіймати до того, як вона набуде чинності, до того, як ми встигнемо злякатися її виникнення, на рівні «прогнозованої можливості».

Це етап, який юристи схарактеризували б у такий спосіб: немає не лише «складу злочину» (тривоги), а й «події злочину» (немає навіть страху виникнення тривоги). Це все одно що звинуватити Івана Івановича в тому, що він убив Петра Петровича, при тому, що останній живий-здоровий і прекрасно почувається.

Тепер, коли наша психіка викрита у бажанні потривожитися, ми маємо поглянути на цей страх з іншого боку. Патологічну ланку - страх виникнення тривоги - потрібно відокремити від інших. Якщо ми подивимося на свій страх перед тривогою з боку, то зрозуміємо його абсурдність. Адже тривога не лише не настала, вона навіть не заявила про себе! Ми просто зробили негативний прогноз і відповідно до нього злякалися (або спробували злякатися). Якщо ми не відгородимось від свого страху, не подивимось на нього збоку, то неодмінно почнемо шукати йому підстави, підтвердження, замість того, щоб переконатися в помилковості нашої тривоги (неспокою щодо можливості виникнення тривоги).

Третій обов'язковий етап процедури - знайти повноцінну, нормальну ланку, здатну замінити патологічну. Страх тривоги - це втеча від неї, спроба сховатися, чкурнути якомога далі, тому зараз ви повинні взяти на себе ініціативу. Запросіть її на чай. Захотіть, щоб вона прийшла і зробила все, що вважає за потрібне. Нехай приходить, нехай робить що завгодно – ви згодні. І ви подивіться… Зрештою сміється той, хто сміється останнім. Це має бути не втеча, а наступ. Адже не дарма кажуть, що наступ — це найкраща «оборона».

Якщо ви побоюєтеся чогось конкретного, чогось неприємного та поганого, погодьтесь на це, скажіть собі: «Нехай!» Щобільше, вирішіть для себе: «Нехай це станеться сто, тисячу разів!» Скажіть усім своїм безглуздим побоюванням: «Валяйте, влаштовуйте свою шарманку, будь ласка, скільки вам завгодно! Я чекаю! Я навіть хочу, щоб усе сталося саме так. Я із задоволенням на це подивлюсь!» Не протестуйте перед власною тривогою, не розмахуйте перед нею декларацією про права людини. Тут непотрібні ці ваші слабкі «оперування». Не треба заявляти про свої права на владу після того, як ви самі відмовилися від неї.

Ви втратили владу над власними психічними процесами в ту саму мить, коли почали шукати собі виправдання перед страхом. Ви капітулювали у той момент, коли почали шукати шляхи для відступу.

Одного разу один із моїх колишніх начальників сказав (дослівно), що я «винний, бо виправдовуюсь». Тоді я вважав це за дурість і хамство, але тепер я просто ніколи не виправдовуюсь. Не втрачайте того, що належить вам по праву, бо це ваша гідність і ваша правда. Тоді взагалі не доведеться комічно оперуватися. Якщо щось має статися, воно станеться, хочете ви цього чи ні. То навіщо ж плазувати й намагатися безрезультатно пропонувати свої кволі, просочені страхом компроміси? Не біжіть, прийміть удар, повернувшись до нього обличчям (якщо він, звичайно, взагалі піде). Безумовно, при цьому вам не слід забувати про всі ті засоби, які роблять вас сильними, адже, як відомо, береженого Бог береже. Але в жодному разі не втрачайте ініціативи, не здавайтеся, ви повинні бути на вершині вашого пісочного годинника. Нехай буде так, як буде, ви не боїтесь і впевнено дивитесь у майбутнє. Впевненість дає сили, саме це вам зараз і потрібно.

І, нарешті, четверте: подивіться на те, що відбувається, з цієї точки, коли ви сильні й впевнені в собі, коли ініціатива на вашому боці. Подивіться на втечу своєї тривоги. Впевніться в тому, що, як би ви не звали прокляття на свою голову (чи то серцевий напад або страх зради), вони від цього не стануть реальнішими, ніж є насправді. І вам стане смішно. Обов'язково! Має бути смішно. А якщо смішно – тоді смійтеся! Сміятися з себе — це найкращий сміх у світі. З усіх тварин сміється лише людина, бо тільки вона розумна. Але й плаче від душевного болю теж тільки людина, теж з тієї самої причини. Ви можете вибрати той наслідок, який здається більш відповідним. Ну то що, сміх чи сльози?

Автор: Андрій Курпатов