Одне з ледь вловимих питань, відповідь на яке, подібно до снітча з Гаррі Поттера, постійно вислизає з поля зору. Але, спіймавши його врешті-решт, ти здобуваєш перемогу, попри все, що було до того.
Що робить його таким?
Романтичність. На подібні питання так і хочеться відповісти без поспіху, здалеку. Закинути ногу на ногу, змахнути волосся з обличчя, взяти келих із білим вином, розкрутити його (сильно, але не занадто) і вимовити: «А як взагалі зрозуміти, чого я хочу?» І, трохи збільшивши напругу в голосі, додати: «Де взагалі Я в цьому всьому?»
Важко не любити такі питання. Особливо опівночі, коли вже обговорили з подругами всі гарячі новини. Або перед сном (а завтра обов'язково ще й о шостій вставати). Але краще все ж з подругами. І такий новий, але старий добрий інсайт, осяяння, що відбувається регулярно, але щоразу кудись розсіюється.
Популярні відповіді, зазвичай, теж романтичні. Аліна (у якої свіженький балаяж, до речі) сказала б: «Треба просто це відчути». А ось Женя (без балаяжу, але з татуюванням, на яке дивишся і терміново хочеш собі таке) прокоментувала б щось на кшталт: «Життя одне, треба менше думати й просто жити в кайф». Іра б додала: «Головне – дозволити цьому досвіду прийти у твоє життя».
То як, як жити? Що не так?
Чому мої новорічні резолюції тільки згоряють чи потопають (чи з'їдаються, і таке було)?
Спробуємо сьогодні пошукати відповідь з іншого ракурсу: заглянемо всередину процесів, що лежать за цим «роблю те, що хочеться».
Почнемо із прикладу. Звертаємось у магазині до продавчині за звичайним проханням: «Можна ще, будь ласка, кульок порахувати». А вона: «Я шо вам, доктор, шоб вирішувати, шо вам можна, а шо нє». Ось так це працює: захотіла — смішно пожартувала. Мотив породив вольовий акт, який завершився конкретною дією — іскрометним жартом.
І немає жодної різниці, якої ширини чи глибини те саме ХОЧУ. Схема завжди зберігатиметься: бажання/ціль → мотив → рішення → дія. І логіка вже підказує: коли ніяк не виходить діяти як хочеться, в цьому ланцюжку завівся щур. Так-так, той самий. Для когось — страшне чудовисько, яке живе на смітнику та нападає з-за рогу. Для когось — милий пухнастий домашній Бодя. Але щурятництво є щурятництво. І полягає воно в тому, що «крадемо» ми самі в себе, і не так просто зрозуміти, ЩО саме.
Перше, що зазвичай спадає нам на думку — лінь. «Нічого не відбувається, тому що я народилася лінива, тому така лінива і помру, та й нічого доброго мені не світить». Дорога моя, люби свою лінь (не дорівнює «змирися з нею»). Або хоч спробуй прислухатися до неї. Вона ніколи не приходить просто так. Спробуй роздивитися її: чому вона прийшла, і що це за занепокоєння на її обличчі? Чому вона вирішила, що тобі час почати економити власні сили (так-так, це її головний меседж!).
Як, до прикладу, відбувається з пізнавальним інтересом у дитини: якщо з нею все гаразд — її не потрібно змушувати вчитися (принаймні, до підліткового віку, там вже все інакше). Немає сенсу регулярно садити її за стіл і розповідати про перспективи тинятися бомжем або лякати професією двірника. Чи починати дебати: «Математика не подобається? А що тоді подобається?» Вкрай рідко проблема відсутності мотивації лежить у площині мотивації. Тому раз вже лінь трапилася — подякуй їй і прислухайся. «Мила, вона ж береже мене, вона ж прийшла поговорити зі мною своєю пригнічено-апатичною мовою...»
Другий варіант, чому деякі обіцянки, наче алкоголь, тільки міцнішають з року в рік, — бо в добі всього 24 години, і вони давно вже розписані, до того ж не завжди власноруч. Тут проблема відбувається на самому початку — у боротьбі мотивів. І так стається, що щось найзаповітніше якимось чином програє «домінантним самцям» в пріоритетності й відправляється в кінець графіка, до якого справа зазвичай не доходить. Але дай відповідь собі на такі питання: «Чи точно ця ієрархія належить МЕНІ?» А якщо так, то чи все в ній актуально, чи її вже давно варто переглянути? Життя змінюється, але мозок ненавидить зміни, він лінивий. І для нього немає нічого солодшого, ніж проторити лижню і відточувати її до глибокої старості. Іноді можна дійти до висновку, що в графіку все справедливо і свідомо, просто бажаних справ більше, ніж на одне світове життя. Тоді, можливо, настав час прийняти обмеженість власних можливостей.
І останній на сьогодні винуватець нездійснених мрій — «я так хочу, так хочу, але в мене не виходить, скільки б не пробувала». Цікаво, що такий заплутаний клубок за бажанням можна легко розплутати за допомогою лишень одного питання: «Що саме пробувала, і скільки разів?». І виявляється, ти здалася після якихось 2-3 спроб: не вийшло, чи результат був крихітний, або не такий, як очікувалося. Може, й зовсім було не до цього, і старі звички швидко взяли гору, бо, як ти вже знаєш, наш лінивий мозок схильний думати, відчувати і діяти звично. І якщо інтелект людини розвивається стрімголов, то в цій частині ми не еволюціонуємо. Але це — наша спадщина, і варто її поважати та терпляче перевести через дорогу, взявши під ручку. Також не завадить пам'ятати: будь-яка бажана і регулярна справа приречена на успіх.
Автор: @yasya_parkhomenko
Фото: @galyuskasss
Якщо ви спеціаліст у своїй сфері та бажаєте, щоб про вас дізналася аудиторія September — напишіть нам на пошту: writer@september.is.
В e-mail вкажіть інформацію про себе, чим ви займаєтеся, та на яку тему бажаєте написати статтю.