Новий день. Із планів – прогулятися Хрещатиком, глянути новинки в ювелірному, зайти до дому Мандля, можливо, з’явився потрібний фасон сукні, якщо ні, – завітати на Поділ до майстрині, обрати образ на вечір… Такою була лише частинка звичного життя киянки, відданої моді, десь на межі ХІХ–ХХ ст.
У тогочасних містах на українських землях модні західноєвропейські тенденції знаходили неабиякий відгук. Сецесія, шопінг за кордоном, різноманітний декор.
Тренд на тонку талію визначав конструкцію жіночого вбрання фактично все ХІХ ст.
Основним елементом її забезпечення був корсет. Обов’язковий, проте, надто незручний. Краса й естетика вартувала дискомфорту під час прогулянок, сидіння та прийомів іжі. Об’єм низу сукні, що слугував підкресленню талії завдяки декільком т.зв. «нижнім спідницям», з середини ХІХ ст. також формував винайдений легкий каркас із тканини, з обручами із китового вуса чи металевих смуг – кринолін.
А потім дуже модним впровадженням став турнюр – своєрідна подушечка, що прикріплювалася позаду під сукню, надаючи пишності фігурі. Інновацією у гардеробі стала нижня білизна, яка доповнила набір щоденного вбрання.
Модерн, який охопив мистецьку сферу з 1890-х рр. до Першої світової війни, приніс зміни у фасони, додав легкості й витонченості. Це був час пошуку балансу між естетикою та практичністю.
Більш приталені розширені донизу спідниці-дзвіночки, випуклість грудної частини («голубина грудка»), закрита шия формувала S-подібний силует. Утверджувалося формування гардеробу за сезонами, призначенням.
На початку ХХ ст. завдяки позбавленню жінок від корсету французьким модельєром-реформатором Полем Пуаре, силует випрямлявся, одяг огортав тіло, набував лаконічності. Неоднорідною була кольорова гама одягу: чорний, золотистий, відтінки зеленого, синього (фіолетовий, бузковий).
Базовим одягом для містянок, не залежно від майнового становища, були:
- Ьілизна (корсет, панталони)
- Панчохи
- Сорочки
- Спідниці
- Пальто
- Капелюшки
- Рукавички.
Верх доповнювали жакетами. З другої половини ХІХ ст. надзвичайно популярними були салопи – довгі накидки прорізами довжиною до ліктів, що поєднувалися з муфтою, яка стала одним із типових елементів зимового одягу. Серед зимових аксесуарів, окрім муфт і шкіряних рукавичок, були хутряні коміри – горжетки.
Елегантність і шик могли собі дозволити лише представниці заможної частини суспільства, інтелігенції, богеми.
Сукні світських пані, камеристок (особистих служниць, покоївок), гувернанток відрізнялися якістю тканини, оздобленням, виготовленням. Одяг заможних жінок шили із тканин на натуральній основі: креп-сатин, шовк, оксамит, панбархат, шерсть, бавовна. Вони мали декілька типів вбрання та могли змінювати образи декілька разів на день. Декорували його мереживом, шовком, бісером, бантами, аплікаціями з пір’я чи квітів.
Менш заможні містянки як альтернативу розкішному декору одягу використовували доступні їм тканини, та біжутерію, зокрема брошки.
Олена Пчілка (Ольга Драгоманова)
Відрізнялося вбрання, яке одягали вдома та на прогулянки або світські вечори.
Домашній одяг мав вільніший крій, здебільшого, світлих кольорів і накидки-шалі. Вишукані сукні одягали, здійснюючи візити, влаштовуючи прийоми у себе, а доповнення образу ювелірними прикрасами виключно для вечірніх виходів демонструвало дотримання етикету.
У другій половині ХІХ ст. жінкам на українських землях, що входили до тогочасної російської імперії, було надано право в якості слухачок долучитися до лекцій в університетах. А в 1870-х рр. виникає нова форма здобуття вищої освіти – Вищі жіночі курси.
Гардероб курсисток був достатньо простим і практичним. Так, наприкінці ХІХ ст. вони, здебільшого, одягалися у скромні сукні темного забарвлення, а на початку ХХ ст. на зміну сукням прийшли блузки та спідниці.
Студенти Університету Св. Володимира і курсистки Вищих жіночих медичних курсів у Києві. 1910 р.
Водночас, з другої половини ХІХ ст. активізовувався національно-культурний рух.
Впровадження мотивів національного одягу в урбанізоване середовище здійснювалося українською інтелігенцією у декількох форматах. Вишивка стала не тільки хобі, а й елементом все ширшого її використання для декорування одягу, натхненного традиційним строєм.
Народне вбрання ставало дрес-кодом на таємних вечірках в Університеті Св. Володимира в Києві (теп. – КНУ імені Тараса Шевченка), або на приватних вечорах, які організовували родини Лисенків, Косачів, Старицьких. Відомий український публіцист і меценат Євген Чикаленко згадував один із таких вечорів у 1881 р.: «Прийшовши ввечері до Лисенка …, ми побачили у великій залі незвичайно гарну живу картину: душ тридцять дівчат-курсисток та хлопців-студентів у мальовничих народних убраннях, що обсіли навкруги старезного, з лисою головою та білою бородою кобзаря і слухали його співу».
На початку ХХ ст. теж організовувалися тематичні вечірки. Відомий навіть випадок організації такого роду події літературно-мистецькою спілкою «Родина», на якій передбачалися нагороди за найкращий український костюм серед учасниць заходу.
Відтак, інтелігенція, богема ставали амбасадорами використання народного одягу як у світському середовищі, так і в повсякденні. Микола Лисенко співпрацював із Оленою Пчілкою, яка досліджувала українську вишивку, задля передачі автентичності сценічних костюмів. Легенда українського театру Марія Заньковецька, мала у своєму гардеробі і вишукані елегантні сукні, і вишиті українські сорочки та шерстяні спідниці. Етномотиви були присутні і у вбранні оперної діви й ікони моди Соломії Крушельницької.
Своєрідним трендом стали фотосесії жінок в одязі, що поєднував європейський і традиційний стрій. Модну кринолінову спідницю одягали з вишитою сорочкою, керсеткою, запаскою. Доповнювали образ традиційними прикрасами – силянкою або намистом. У цьому виражалася зацікавленість народним вбранням і естетичне захоплення різного роду вишивками.
Дослідниками виявлено, що задля створення доречного природного фону для таких фотосесій у фотосалонах спеціально готували «народний реквізит», що імітував сільські пейзажі.
Зовнішній вигляд жінки у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. відображав її соціальну роль.
Майстерно виконаний, якісний одяг містянок був помітною категорією у фінансовому плані їхніх чоловіків. Можливість подорожувати стала чудовою нагодою оновити гардероб, хоч і достатньо витратною. Квиток до західноєропейського міста, або сукня чи капелюшок могли зрівнятися у вартості з місячною орендою багатокімнатної квартири у Києві чи будиночка у передмісті.
Пані надихалися публікаціями модних журналів і знали, де можна не тільки виписати моделі з-за кордону, а й знайти вишукані аксесуари та новинки, відвідуючи різні країни. Так, наприклад, у Німеччині можна було придбати аксесуари з неординарним дизайном, серед яких популярними були оздоблені бісером сумки, у Франції – капелюшки, сукні, мереживо, а Англія славилася виробами з кашеміру.
Художнє проектування, пошиття одягу й аксесуарів у тогочасному Києві, Львові, Одесі та інших містах активно розвивалося, пропонуючи жіноцтву все більший вибір товарів.
Більшість містянок відвідували модні магазини та кравців, які надавали послуги індивідуальних примірок і пошиття.
Київська преса наприкінці ХІХ ст. рясніла оголошеннями про «майстерні» та магазини, де можна було придбати жіночий, дитячий одяг, форми для навчання, прикраси тощо. У Львові діяли салони мод (“Мак”, “Будинок мод”), майстерня із виготовлення парасоль Лізи Кесслер, фабрика білизни “Кресполь”, т.зв. «кравецькі робітні». Активний розвиток кравецької справи був помітним явищем і в тогочасній Одесі.
На початку ХХ ст. діяли багато спеціалізованих закладів, шкіл крою та шиття, які використовували західноєвропейські підходи виготовлення моделей, відповідно до тогочасних засад моди.
Відтак, розвиток модної сфери, популярність панівних на той час стилів, особливості громадського життя й соціального статусу містянок, формували пошук і втілення власної ізюминки у «виході у світ» кожною пані.
Історикиня та авторка текстів Лариса Грицик.
Якщо ви спеціаліст у своїй сфері та бажаєте, щоб про вас дізналася аудиторія September — напишіть нам на пошту: you@september.ua. В e-mail вкажіть інформацію про себе, чим ви займаєтеся, та на яку тему бажаєте написати статтю.