Подруги нашої сучасності. Софія Яблонська

Вона належала усьому світу, але її душа завжди була віддана Україні.

Кінооператорка, фотографиня, журналістка, мандрівниця, письменниця — Софія Яблонська.

Редакція September підготувала унікальний проект про жінок, які прославляли Україну та були і є справжніми подругами сучасності.

Софія Яблонська народилася 1907 року у Львові та уже в 20-річному віці переїхала у Париж вчитися знімати кіно. Згодом мала змогу попрацювати моделлю для художників і дизайнерів. Там же промайнула прекрасна ідея щодо подорожі та мандрівок потаємними місцями. Також навчалася користуватися кінокамерою, знялася у невеликій ролі в одній зі стрічок компанії Pathe-Natan та познайомилася з В. Винниченком.

За порадою друзів, Яблонська вирішує поїхати у одну із французьких колоній — Марокко. Завдяки враженням від подорожі пише свій перший тревелог – "Чар Марокка". Він виходить друком у Львові в 1932 р. та отримує чудові відгуки критиків.

Через деякий час так сильно захопившись розповідями українського сходознавця та японіста Степана Левинського, Яблонська зважується на другу подорож із обов’язковим відвіданням екзотичних островів у Тихому океані – Таїті та Бора-Бора. Вони особливо манять її – Софія шукає унікальний та справжній рай на землі. Це були місця Марселя через Єгипет до Шрі-Ланки, потім Малайзія, Таїланд, Китай, В’єтнам, Камбоджа, Лаос, Сінгапур, Індонезія, Австралія, Нова Зеландія, Полінезія, США і назад у Францію.

Вона не лише фільмує та фотографує, а й занотовує свої враження. Невеликі статті Софія надсилає в українські часописи, а згодом упорядковує дві книги: «З країни рижу та опію» та “Далекі обрії”, які ілюструє своїми фото. У них багато внутрішніх переживань, емоцій, вражень та рефлексій.

Це не просто історії — це жіночі тревелоги: Яблонська сприймає світ очима – як фотограф і оператор, а душею – як відверта жінка і пише часто про та для жінок. Вона розповідає те, що часто залишається за ширмою. Без уваги, але є дуже цінним та важливим.

Наприклад, як в китайській провінції Юньнань «купила» дитину. В ті часи, якщо мати не могла прогодувати маля, вона продавала його або вмовляла заможніших людей, щоб забрали безкоштовно – щоб дитина не померла в злиднях. Софія не змогла пройти повз і "отримала сина-китайця". До речі, згодом саме в Китаї вона познайомиться зі своїм чоловіком, французьким бізнесменом і дипломатом Жаном Уденом і народить в Азії трьох синів. Сім’я житиме в Китаї 13 років, а потім повернеться у Францію.

Вона називала свого чоловіка Жана Іваном, годувала галицькими стравами та навчала українських слів, створила український квітник з мальвами та соняшниками, призвичаювала китайців вишивати рушники, їсти борщ.

Вона йшла за покликом серця і не боялась бути іншою. Показувати те, що приховують або замовчують. Щоразу усі досягнення вона привозила до України і прославляла її усюди.

Читати про Софію Яблонську через майже 100 років цінно — у неї є розповідь про той світ, якого вже не існує, але він відтворений. Це рідкісна задокументована історія, яку українці отримали завдяки її таланту.

Вона є приклад того, як важливо прославляти своє усюди. Бо її душа завжди була тут.

у неї є розповідь про той світ, якого вже не існує, але він відтворений. Це рідкісна задокументована історія, яку українці отримали завдяки її таланту.

Ця жінка є подругою нашої сучасності. Вона навчає бути іншою, мотивує та надихає. Її фото є витвором мистецтва. А сама Софія Яблонська приклад — того, як важливо прославляти своє усюди. Бо її душа завжди була тут.