Володимир Івасюк: музикант, що писав душею

Володимир Івасюк – не просто ім'я в історії української музики. Це символ епохи, що подарував світу мелодії, які й досі живуть у серцях людей. Його життя було яскравим, сповненим творчості, мрій і боротьби.

Він писав не просто пісні – він творив музику, що торкалася душі.

Народився Володимир Івасюк 4 березня 1949 року в Кіцмані, що на Буковині, в родині інтелігентів. Його батько, Михайло Івасюк, був письменником, а мати, Софія, – викладачкою музики. Вже змалечку хлопець ріс у світі слова та мелодії.

Перші спроби писати музику він робив ще в дитинстві. У 15 років створив свою першу пісню – «Колискова». Але справжній прорив стався, коли він переїхав до Чернівців, де навчався в медичному училищі. Саме там він зібрав свій перший ансамбль, писав музику, грав на скрипці та фортепіано.

Попри палку любов до музики, Івасюк обрав для себе професію лікаря.

Спочатку навчався у медичному училищі в Чернівцях, потім вступив до Львівського медичного інституту. Але музика не відпускала. Навіть у студентські роки він не припиняв писати пісні та виступати.

Саме у Львові він знайшов однодумців, познайомився з молодими музикантами та почав співпрацювати з композиторами і поетами. Його творчість виходила далеко за межі тогочасної естради – це була нова, свіжа, самобутня музика.

Однією з ключових пісень у творчості Івасюка стала «Червона рута». Натхненням для неї стала давня легенда про чарівну квітку, яка розцвітає раз на рік і приносить щасливе кохання.

Існує думка, що музою для Івасюка могла стати його одногрупниця Марія Соколовська-Марчук. Чарівна білявка Марійка вступила до Чернівецького медичного інституту, де старостою групи був Івасюк. Вона грала на скрипці і стала частиною оркестру ансамблю «Трембіта», де грав і Володимир. Вони багато часу проводили разом: на заняттях, на репетиціях. Подейкують, що він був у неї закоханий, але ніколи у цьому не зізнався, висловлюючи свої почуття у музиці.

Вперше Володимир Івасюк разом з Оленою Кузнєцовою виконали пісню «Червона рута» у 1970 році на театральній площі Чернівців, під акомпанемент ансамблю "Карпати". Та справжню популярність вона здобула після виконання Софією Ротару.

Та не лише «Червона рута» зробила Івасюка знаменитим. Його «Я піду в далекі гори», «Водограй», «Балада про мальви» стали справжніми хітами, які співала вся країна. Він вмів поєднувати народні мотиви з сучасним аранжуванням, створюючи мелодії, що чіпляли з першого акорду.

Попри популярність, життя Івасюка було непростим. Його творчість не завжди відповідала рамкам радянської системи. Він мріяв про українську музику, яка не буде залежною від політичних впливів.

У 1979 році його знайшли мертвим у Брюховицькому лісі під Львовом. Офіційна версія – самогубство. Але обставини смерті залишаються загадковими. Багато хто вважає, що це було вбивство, адже талановитий митець не вписувався у канони радянської влади.

Проте музика Івасюка пережила його. Вона й досі звучить, надихає та нагадує про те, що справжнє мистецтво – вічне.

Якщо ви спеціаліст у своїй сфері та бажаєте, щоб про вас дізналася аудиторія September — напишіть нам на пошту: you@september.ua. В e-mail вкажіть інформацію про себе, чим ви займаєтеся, та на яку тему бажаєте написати статтю.